Світло

 

Поки тепло

доконечно не згасло,

Світло із неба

Полиє нам вчасно.

Темрява зловить

В долоні гребущі,

В пазурі чорні,

В клики неминучі.

І заскрегоче,

Землі прикусивши,

В темряви промінь

Осінній купивши;

В сонця промінчик

Нахабно забравши,

В денного світла

Те сяйво укравши.

Тихо крадеться –

Не чутно й не видно,

З заздрощів преться. –

А сонцю погідно!

Мирно і радісно –

Це не здолати!

В радості день

Нереально одняти…

Темряви ж тінь

Не потрібна нікому,

Панові – панське,

Малеє – малому…

Тільки ж тепла

Обидвоє жадали,

Діяли, їхали,

Вірили, знали…

Але ж тепло

Відозветься у тому,

Хто вже пізнав

Від душі праці втому;

Хто не лякався

Долонь всегребущих,

Вічно невдячних,

Брудних, всюдисущих.

Що так і лізли,

Спочинку не знавши;

Їхали, йшли,

Пересвідчившись, знавши…

Лапи гребучі

І ноги невтомні,

В ночі холодні,

Світанки безсонні…

Тут, на Землі,

Раю і не дістались,

Мрії дрібні.

А гілки обламались…

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                 04.09.2022 р.

                                                                                                                                                                                                                                                                                 Наталія Михайлів