Міст

 

Дичіє яблуня,

А гіллям – ріст,

З дощок на річечці

Проклали міст...

Мовчання – золото,

Рука тверда;

Плюй в очі лихові,

М’яка вода!

Трава радіє тут

Новій росі,

Сосна пишається

В своїй красі…

Одежу зшила

Собі течія;

Неслась, звиваючись,

Немов змія…

Стояла зосібна,

Стулився міст…

Мовчання плакало:

«А де твій ріст?»

В рибини срібної

Гнучке тільце;

У маски рідної

Позич лице!

І осені

зотліє мить,

Із соснами

Вона тремтить…

Тягнись до моря!  –

Мостик занімів;

У його горя вже

Вогонь зотлів...

Дрова не зрубані,

Лягала путь…

А дикі яблука

Усе падуть.

У річку…

Сльози втер

Дощатий міст –

Вражав його тепер

У дички ріст.

                                                                                                                                                                                                                                                      19.09.2022 р. 

                                                                                                        Наталія Михайлів