Прощання з літом

 

Зібрались бузьки відлітати,

В задумі в полі гомонять…

Спинися, літо, біля хати! –

Услід йому птахи кричать.

         Ще пахне голуба волошка,

Шипить зміюка у траві…

Гіркий мигдаль, чорниці ложка…

Злітають голуби в мольбі.

         Руденька білка; сиза пташка

Змахне й злетить уверх крильми.

Там зверху видно: душам важко

Лишатися тепер людьми…

          Летить, звідкіль походить літо,

Що проминає миттю враз;

Де жовте сонце вічно світить

І видно кожного із нас.

У клітці птах, білки в колесі;

Останні спеки дні стоять…

Розлився став – на його плесі

Вечірні вогники горять.

          І мариться їм дощ зимовий,

         Замерзлі постаті в шапках;

         Пожовклий скрізь листок кленовий,

І град, що б’ється по шибках.

         І Львів, що стелиться, мов в казці;

         Парують, зіткані із мрій,

         Пернатий янгол, відьма в масці

         Злітає на мітлі своїй…

          Й дахи, що чують і не скажуть,

Стежки – ті знають і мовчать…

Про те, як серпня дні поляжуть,

Хоч ревно спекою стоять…

Вже вечір… Стулюються квіти.

Під плюскіт з джерела води

Зникає запах серпня. Літо…

Постій, стривай, лишись, не йди!..

 

                                                                                                      29.08.2022 р.

                                                                                                                      Natalya Mykhayliv