Розкинув сад яблука,
Хилиться слива…
Принеслась на землю
Затягнута злива…
А квіти жовтіють,
На сонці розкриті,
Жуки дріботіють,
Дощами умиті.
А це… у повітрі
Витає ланами,
Над степ і на вітрі,
З землі і над нами…
І десь між рядком
Заховалася мова.
Бо цьому іще
не придумали слова…
І тиша, і штиль,
І відцвіла троянда;
Прочинені двері,
І синя лаванда…
І крила, щоб хімію
Чути надворі,
І хвильки на річці –
Прозорі-прозорі!
Без вітру…
Захмарилось.
Сяйво вечірнє.
Холодне стебельце,
Тепло непозірне…
Між синього неба,
У гронах калини.
Ні року, ні тижня,
Ні дня, ні хвилини!
А ті, як у змові,
Втікають в нікуди.
І це… У повітрі.
Вдихаю. Усюди…
Розвиднює все
І довкола витає,
Підносить, несе…
І назад опускає.
08.08.2022 р.
Наталія
Михайлів
Немає коментарів:
Дописати коментар