Зібрались бузьки
відлітати,
В задумі в полі
гомонять…
Спинися, літо, біля
хати! –
Услід йому птахи
кричать.
Ще пахне голуба волошка,
Шипить зміюка у траві…
Гіркий мигдаль, чорниці ложка…
Злітають голуби в мольбі.
Руденька білка; сиза пташка
Змахне й злетить уверх крильми.
Там зверху видно: душам важко
Лишатися тепер людьми…
Летить,
звідкіль походить літо,
Що проминає миттю враз;
Де жовте сонце вічно світить
І видно кожного із нас.
У клітці птах, білки
в колесі;
Останні спеки дні
стоять…
Розлився став – на його
плесі
Вечірні вогники горять.
І мариться їм дощ зимовий,
Замерзлі постаті в шапках;
Пожовклий скрізь листок кленовий,
І град, що б’ється по шибках.
І Львів, що стелиться, мов в
казці;
Парують, зіткані із мрій,
Пернатий янгол, відьма в масці
Злітає на мітлі своїй…
Й дахи, що
чують і не скажуть,
Стежки – ті знають і мовчать…
Про те, як серпня дні поляжуть,
Хоч ревно спекою стоять…
Вже вечір… Стулюються
квіти.
Під плюскіт з джерела
води
Зникає запах серпня.
Літо…
Постій, стривай,
лишись, не йди!..
29.08.2022
р.
Natalya
Mykhayliv
