Львів, якого ви ще не бачили

Сьогодні, любий читачу, я проведу тебе не протоптаними стежками Львова, таємниці котрого і досі розгадую. Світову Спадщину ЮНЕСКО місто поповнило завдяки площі Ринок й навколишнім вулицям. Однак, кожен  обізнаний з легендами міста знає:  вони ховаються й по закутках серця Галичини. Тож, нумо у подорож Львовом, якого ви ще не бачили…

Вежа просвіти

Є тут певна несправедливість: туристам показують одні і ті ж пам’ятки в центрі, оминаючи, скажімо, будинок колишнього куркового братства, що в 15 хвилинах ходьби. Нумо туди! В мурах ось таких  веж колись зберігалася зброя, спочатку – луки і арбалети,  потім – вогнепальна (до слова, перші бочки з порохом до Львова привезли у 1394 році). Сьогодні тут діє музей визвольної боротьби України, а в 1868 році вдалося скликати перші збори товариства «Просвіта». Неподалік – пам’ятник проукраїнській спілці і вулиця з аналогічною назвою – Просвіти. А музей і справді «просвітлює», тож вартий вашого часу.

Місце сили?

Колишнє складське приміщення, як і століття тому, оточене великим парком, позаду – Замкова гора, де полюбляла проводити теплі вечори молодь довоєнного міста. Парк, серед дерев котрого ще за язичництва закладались підвалини тутешнього життя, має назву «Знесіння», він же Кайзервальд. Чутки про цей загадковий клапоть Львова ходять різні: одні кажуть, що тут –  місце сили, адже віками на його лісистих пагорбах молилися богам, інші так не вважають. «Булисьте на Знесінні? Підіть до сповіді», – мовила пані Стефа до Яроша, одного з головних героїв роману Ю. Винничука «Танго смерті», а йому, в свою чергу, під час прогулянок Кайзервальдом ввижалися різні дивацтва…

Пройдіться стежками Кайзервальду, відвідайте Шевченківський гай  – місце сили чекає на тих, хто його шукає, тримаючи серце відкритим

Перетин енергій

А потім зійдіть вниз, на вулицю Пекарську, одну з найгарніших у Львові.  Тут показово та велично стоять два популярні ВУЗи (медуніверситет і академія ветеринарної медицини), своїм нелегким життям «живуть» приміщення інституту судово-медичних експертиз і капличка для усопших, поруч «зростають» новобудови і юрмляться за кавою молоді люди у білих халатах… І весь цей букет різних енергій – життєрадісні «студіки», знесилені пацієнти, скорботна родина – зустріне вас усім своїм колоритом, можливо, ви і не помітите неоготичну будівлю, одну з перлин вулиці. У стінах, прикрасою котрим століттями слугують величезні вітражні вікна за венеціанським мотивом, колись жила перша «Міс Полонія»,  до неї – графиня Феліція Комелло і представники руського боярського роду Дідушицьких, що за війни полишили розкішне обійстя, накивавши п’ятами до Польщі. Врешті тут розмістили адвокатську контору, а зараз на благо братів наших менших гризе граніт науки студентство академії ветеринарної медицини.

 

Палац Комелло, вулиця Пекарська, 50

Зі Львова до Канади  

На шляху  до центру міста, з лівого боку бачимо ковану браму, за котрою  – колишнє житло чиновника, члена парламенту «австрійської» частини Австро-Угорської монархії. Входжу на подвір’я  навчально-реабілітаційного центру «Оберіг» для діток з особливими потребами, розташованого тут у наші дні. Бароко –  це розкіш і смак, проти яких теперішній сіті-стиль  виглядає примітивною  архітектурною забавою. Будівлі обабіч палацу – колишні конюшні, примха власника, рід котрого сьогодні живе в Канаді. А сам палац дуже ефектний, щоправда, потребує реставрації.

Палац Сєменських-Левицьких на вулиці Пекарській, 19

Дух панства 

До Другої світової війни Львів був ще тим промисловим і  торговельним центром! У ХІХ столітті тут крутилися чималі гроші, відкривалися фабрики й крамниці з делікатесами, будувалися вілли, обживалися польські магнати. Та внаслідок подій 1939-1945 років, коли Львів між собою ділили Радянський Союз з Німеччиною, історія центру Галичини перекроїлася навпіл, а львівським полякам не залишалося іншого вибору, аніж втікати. Тривале перебування міста у європейському культурному просторі залишило слід на його архітектурі й війна не знищила всього. Пройшовшись нині вулицями Франка, Коновальця, Дорошенка, Тарнавського, Драгоманова, ви переконаєтесь у величі житлової забудови дивовижного українського міста, де відчувається дух багатих міщан, котрі  вантажили на поїзд до Польщі що тільки могли взяти, а потім сідали у нього самі, полишивши решту нажитого на поталу радянській голоті…

…як ось апартаменти в необароковому будинку № 19 на вулиці Дорошенка початку ХХ століття

Фасад останнього поверху прикрашено скульптурами-алегоріями

І ось зосталося в місті безліч панських котеджів, вілл ХІХ століття, на декотрих досі збережено реквізити родів.

 

Вілла 1896 року нафтовика Едмунда Кароля Лозинського на вулиці Уласа Самчука у Львові

Вілла 1899 року на стику вулиць І. Франка й У. Самчука належала власникові фабрики штучних добрив Юліану Вангу. Зараз у ній житловий будинок, поділений на квартири. 

Поміж двома світами 

Літніми вечорами середини ХХ століття гора Високого замку скидалася на гігантський мурашник – діти і підлітки лазили по ній вверх і вниз, вздовж і впоперек, грали у лови та хованки, співали і розважалися. Чутно було жарти і сміх, українську і польську мови… Коли 22 вересня 1941 року Львів накрили німецькі бомби, багато з них сприйняли техніку в небі й раптові вибухи, що стрясали землю,  як захоплюючу пригоду. Молодь кинулася навтіки, прудко ховалася, протискуючись у щілини, у львівські підвали і мури –  їх юні душі не знали тривоги, передчуття кінця…  В отій запальній легкості, невагомості, усмішці, веселощах багато і гинули, ще довго по тому перебуваючи між двох світів, не в змозі збагнути, де ж вони тепер…

Пограбований замок 

Сучасні вулиці Замарстинівська й Б. Хмельницького нічим не нагадують про ті події – для розваг молодь обирає інші місця, понівечені війною споруди реставрували.  Були ж часи, коли ходити тут після заходу сонця ставало небезпечно, можуть зустріти батяри, львівські хулігани, прототип «крутих хлопців. Тоді начувайся –  позбудешся взуття, куртки, гаманця… Чому саме цей район для фабрики алкогольних напоїв обрав собі польський підприємець –для мене загадка,  але на самісінькому початку ХХ століття з цією метою тут постала неоготична будівля, схожа на замок. Однак, не склалося… У прагненні влаштувати у Львові пролетарський рай, за війни радянські стражі порядку невідомо куди вивозили з крамниць вишукані наїдки, постачаючи натомість оселедець і сірники, виганяли мешканців з квартир будинків-люксів, грабували фабрики. Очевидно, така доля спіткала й оцю, що так і не встигла попрацювати.

 За відновлення замку на вулиці Б. Хмельницького, 124 наразі не беруться

Не підкорена розкіш 

З початком української незалежності львів’яни, які пережили жорстоку Другу світову, дивилися на місто та його молодь по-іншому: «Вони не знають, що тут було, вони не бачили. » Змінився час, колонізатор без смаку й фантазії набудував у Львові «хрущівок», «сталінок», «брежнєвок» з низенькими стелями, панельними стінами й не вивітреним духом «совка».  Як гриби після дощу «повиростали» у Львові й сучасні новобудови. Та залишилося незмінне: елітні райони Львова ними й зосталися. Наприклад,  вулиці навколо Стрийського парку, доглянутими алеями котрого під руку з дружинами походжали бізнесмени ХІХ століття.

Стрийський парк цими днями...

А ось – той же фонтан  влітку

 

Львів приховує ще купу таємниць…

_____________________________________________________________

30.12.2017 року

Наталія Михайлів

У тексті використано дані з роману Ю.Винничука «Танго смерті»