Велить світанок рухатися далі,
Бо крутиться земля, і день на ніччю йде…
Колеса їдуть, вертяться педалі,
А разом з ними «завтра» знов гряде…
Замерзлі, всохлі, «вичавлені» люди
В полоні холоду шукають теплоти…
Зоря промовила: і буде так, як буде…
Бо іншої землі на світі не знайти.
Сплелись їх тіні – крадені завитки,
Що течія до берега несе.
Слабкі, голодні, змокли аж до нитки!
Та небо на землі для них понад усе!
Хідник – їх решето, дорога – їх гадюка,
Що зрадить, вжаливши, коли не бачиш ти.
У їхні двері попіл вкотре стука…
Та іншого життя їм поки не знайти.
Аж вкрав світанок тіні повечірні;
В бездонній гладі вогники малі,
Як ми – наповнені, безпечні, спраглі, тлінні…
На голубій незораній землі.
Туман лягає – все наче проспалось,
Блищить зоря на фоні темноти.
І сяє, мовлячи, що сталось так, як сталось…
А має значення лиш те що робиш ти.
Здригнувся грунт, всього
ж бо він не знає…
І паралельні в ньому йдуть світи…
Обернусь зіркою, що мерехтить й зітхає,
Бо інші небеса на світі не знайти!
04.04.2024
Наталія Михайлів
Немає коментарів:
Дописати коментар