П’янкі
вершки
Й суперсніданок –
Гостить у нас
Весняний ранок…
Прийшов додому,
Де щодня
Усіх стрічає
Навмання.
Він метушливий,
Неосяжний
Й водночас певний
І поважний.
З гіркою кавою
І вітром.
І лагідним
Квітковим цвітом…
Прокинься ж, весно!
Хай цвітуть!
Як пречудесно
Жити тут!
І пам’ятати:
Все мине…
За річкою
Наш час плине…
Хоч зазирає
Темна ніч…
З дощем плаксивим
Віч-на-віч.
Як пролісок
скидає сніг…
Бо він боровся
Так, як міг!
Зелене листя,
Білий цвіт…
Він чув землі
Весняний біт,
Й підсніжників,
Що вже цвітуть,
Бо ж їм так добре
Бути тут!
Мине й весна,
Як та зима,
Як тане лід,
Як зло мина.
І впаде дощ,
А разом з ним –
Ласкаве сонце,
Літа дим
Туманом ляже
Навмання.
Вершкова кава.
Без спання.
Бо кличе ранок
В довгу путь,
Де квіти
В кольорі цвітуть.
Червоний. Жовтий
Не погас.
Пройде і скрути
Прикрий час.
Як пролісок
Скидає сніг.
Бо ж за весною
Він прибіг!
В весняний день,
У теплий ранок,
Де на столі
Суперсніданок.
Думками вже
В яскравім літі,
В багатий день,
У добрім світі.
І щоб вгорі
Лиш тільки зорі…
Під плюскіт хвиль,
У синім морі.
Земля прокинеться
Й нехай
На ній правдивий
Стане рай!
У промінцях,
Що ллють яскраво!
Яка ж п’янка й солодка…
Кава…
І крок за кроком,
Навмання,
Якнайраніше,
Із рання.
До берега
В реальнім замку,
А не в повітрянім.
Все зранку.
Його відлуння
Дзвоном дзвонить.
Немов від лиха
Так боронить.
Лунає дзвінко,
Тож нехай
Усіх весни
Віднайде рай!
04.04.2024
Наталія
Михайлів
Немає коментарів:
Дописати коментар