Листопад

 

Рікою листопад стелився

І пив рідкий ріки кришталь;

І мчав за нею, вив і вився –

Без зайвих слів, у синю даль…

Сльозою пахне жовте листя,

А хмиз за рукава спадав;

Сумує дощове обійстя…

В світанку, що усе проспав.

Проспав у будень, і у свято

Нагострену вогку косу;

Проспав гірське погідне плато

І вранішню трави росу…

Минулорічні злі морози

І срібну осені зорю;

І озерця  всі прісні сльози,

І світлу усмішку мою!

Бо бачив в снах серпневе жито

Й  тужливо на світанку вив.

Не оглядаючись на літо,

В якому спокій залишив.

Промінням  серпня напоївшись,

Листопад брів серед дерев.

У теплім вересні зігрівшись,

Вслухавсь у їх статичний рев…

Здобув ж своє! Гуляй та й тішся!

І дмухай  листя знов і знов!

Жбурляй ним! І лети в узвишшя

Допоки грудень не прийшов!

Не заскрипів мороз зловісно,

Не гасить світло у вікні…

Дощив листопад рясно, прісно…

Завмер  в очах… На карім дні.

Німа рибина не співає,

Живе добро – не ллється кров;

Хто виє – вже не розмовляє,

А хто впаде – той піде знов.

Принишк листопад й засміявся,

Дерева жовті роздягав…

Дмухнув, ковтнув… І облизався.

Ще й лист під ноги покидав.

 

 

                                                                                                                                                                                                                            07.11.2023 р.  

                                                                                            Наталія Михайлів