Зусилля

 

На пагорбі зелене гілля

Листки пожовклі ще несе...

Як часом незначне зусилля

Заллє вогонь, здолає все!

 

І мить здолає незабутню,

І вкаже шлях новим стежкам,

Поборе кривду всемогутню,

Заливши спокій як туман.

 

І понад полем, й понад гаєм...

Ні холоду, ані тепла...

Прощаючись і з темним раєм,

І з миттю, що звідтіль втекла.

 

І з річкою — несла роками,

Моря пізнала й купу злив!

З вогнем і з його язиками,

І з попелом, що він лишив.

 

Шепоче вересневе листя,

Й ховається поміж пісень.

Як янгол стане за захристя,

І молиться — і ніч, і день.

 

Якби пролилася сльозинка —

Дала пустелі би води!

Якби ж заплакала хмаринка,

Ріку заливши назавжди!

 

Та гілля більше не ламає,

Водою берег дістає,

Із лісом тихо розмовляє

Й шепоче небу про своє...

 

Чорніє грунт у її лапах,

Шукає сонця — не знайде;

Зими тоненький чує запах,

Що скоро здалеку прийде.

 

Ця мить... Проходить і зникає — 

Уривок раю, дивний чар.

То спалахне, а то засяє

Сріблястим місяцем з-за хмар.

 

Враз спалах чудного зусилля..!

Що гасить і долає все!

І повнить річку, й ломить гілля...

І за край неба понесе...

 

                                                                                                                      10.10.2023 р.

                                                                                                                      Наталія Михайлів