У своїй кухні завше
свято!
У літній дощ, що ллє
із хмар,
Зайду до неї, аби
взяти
Смачний і запашний
узвар.
І розчинився дощ,
забувшись,
Мов в шумних водах
корабель;
На тій же кухні, не
відчувши
Німих примар між
світлих стель.
Не кожному щастить
застати
Найкраще небо на Землі!
Грайливий дощ, затишну
хату…
З вершками каву на
столі.
Густі дерева, жваві хмари,
Приємну літню зливу з
них;
У теплий вечір добрі
чари.
А вечір в ночі темній
зник!
Свічки горять, неначе
ватра…
Ми все йдемо, аби
знайти…
Живи тепер, не треба «завтра»!
Бо завтра може й не
прийти.
Лежить каміння
непорушне…
Солодко-кислий яблук
смак…
Найкраще в світі
слово слушне
Хотілось би почути так!
Посеред тиші… Віск
зітхає,
Похнюпивсь клен,
узвар свіжить!
Сумує деревце – не знає:
На нього злива
налетить…
І поцілує мокре листя,
Поки складаються
світи…
Ввірветься вітер на
обійстя,
Щоб непомітно утекти.
Не кожному щастить… А
завтра
Трояндочки зростуть малі!
В найкращий день –
найкраще свято!
В найкращий вечір на
землі!
26.06.2023 р.
Наталія Михайлів
Немає коментарів:
Дописати коментар