На дні очей

На дні очей закралось павутиння,

Де тільки дно, і більшого нема.

Бажала показатися картина швидкоплинна,

Але під краплями дощу мовчить, німа...

На дні бажань розплакалося небо,

Де тільки дощ і обертом слова;

Ідеш за ними й більшого не треба,

Втекла земля, як у дупло сова.

Затихни, вітре! Хмару непорушну

Ти не чіпай і небом не жени!

Лиш заспокой цю зливу осоружну

І шумом листя в гаю задзвени!

Подайсь туди, де трави й синє небо

Де плачуть верби і лежать поля...

Пронизав грім їдким звірячим ревом —

Знов обертом іде, німіючи, земля.

І пари слів неначе павутиння,

Ну а в очей закінчились дощі;

Думки на дні — зелене ластовиння:

Втікає в ліс, ховається в кущі.

Та б'ється серце, кров тече у жилах;

Зімкнулись вії. На самому дні

Ми розуміємо: і що б ми не робили —

Віч-на-віч з Богом в світі ми одні.

 

 

Наталія Михайлів

18.06.2023 р.