Кавові зерна

 

Кавові зерна

Дзижчать одну мить.

Літо запалює,

Ранок тремтить!

Миті підкорений,

Рік йде за три,

Часе нездоланий,

Нас не ятри!

Солод із жита –

У спеку ковток…

Карта розбита…

Прихований шок…

Стрілки годинника

В часу канві,

Стрімголов линете,

Вас тільки дві!

Зерна коричневі

Меляться враз.

Ранки незичливі

Кажуть за нас…

Дві в нас руки

І одна голова.

Наздоганяє знов

Часу канва...

Липень спекотний

І сонячні дні

Прийдуть, мов лебеді,

Взимку, вві сні…

Бігти, мов проклятий,  –

Є його стиль…

Синя гладь озера –

На тобі штиль..!

Кавові зерна

І мелений чай…

Мед міста приторний,

 В літі – розмай…

А на годиннику

Цокає час…

Втома вечірня

Промовить за нас…

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                             26.07.2022 р.

Наталія Михайлів

Муза

 

Із неба полиє,

Розтопиться лід;

Дощами накриє,

І знову на Схід...

         Повіє північний,

А нас огорта

Сердець трепет вічний

І віра Свята.

Долоня тримає

Вогонь. Та такий,

Який не згорає –

Гарячий. Тривкий…

Опуститься вечір…

І нишком, в садку

Обійме за плечі

Спокійну таку…

Живучу і тиху,

Неспинну, стрімку  –

Спрацьовану музу

В вечірнім садку…

         Зіграє в мовчанку

З люстерком кривим.

Угору до ранку

Клубочився дим…

          Згортається мовчки,

          А поміж ребер

          Лунає, палає…

Й не згасне тепер.

І муз не прогнати

Ні вітром, ні тим

Вогнем біля хати,

Що звився у дим…

           Подмухає вітер

На скривджений лід,

Злітавши на Захід…

І знову на Схід…

                                                                                                                                                                                                                                                                                 24.07.2022 р.

                                                                                                                                                                                                                                                                                 Наталія Михайлів

Гарячі серця

 

Ідеологемі смерті за Україну можна протиставити лише життя. Для України.

 

Крок і за кроком,

Слівце за слівцем…

А літо радіє

Легким вітерцем!

Слова мають крила –

над містом летять;

Мов листя на вітрі

Собі шелестять…

Й  брудні як болото

Стоять у ставі,

І числі як злото,

І вічноживі…

Буває нелегко,

Коли шелестить,

Одне від другого

Отак відрізнить.

І слухають вуха,

Й зіниці пасуть,

Одначе не чують

У чому тут суть.

І очі не вірять,

Бо чуємо те,

Що серце бажає –

Гаряче й пусте…

А десь заховалось

Те слово, що вмить

Лікує те серце,

Що ревно болить.

А розум регоче

У вухо німе,

І правда шепоче:

«Життя в нас одне…»

Бо мертва бджола

Більше меду не дасть.

Стрілою у серце

Вражає напасть…

А слово за слово

Лунає й луна…

Його не зупинить

І правди стіна…

Спалахує вогник,

Вони шелестять;

Птахи білокрилі

Летять і  летять…

І, може, на крильці

Вони принесуть

Ту правду, в якій

Заховалася суть…

Із нею зіткнутись

Лицем до лиця:

Що жити повинні

Гарячі серця!..

                                                                                                    19.07.2022 р.

                                                                                        Наталія Михайлів

У Центрі Всесвіту

 

На осі своїй тисячі літ,

Що не хилиться й не завагається;

А довкола звертається світ –

Обертається і обертається…

         Гірко  й слизько часами – нехай,

         Бо ще мить і навічно розвіється

         Крихко витканий, сплавлений рай,

         Що у мороці блуду ще діється.

                   Центр Всесвіту – на Землі дзвін…

І, уривчасто тишу долаючи,

Переспівує полум’я він,

Що снується під ноги, згасаючи…

Мить, що спалює давні мости,

Вже прийшла – берегам не з’єднатися.

В Центрі Всесвіту далі іти;

Як упасти, то знову піднятися…

         Все бо плине ночами, мов сон,

А в ядрі визріває, ховаючись,

Мрій забутих рожевий півтон,

Несміливо в букеті сплітаючись.

         А лукавству тому, що без дна,

         Не згоріти, дощами не змитися…

         Шепіт хвилі і тиші стіна…

Що судилося в них розчинитися…

          Рідний Всесвіте, де я і ти,

          І очей незліченних у спині рій,

          Ми підводимось й будемо йти!

Хай зіниці блищать з-під лукавих вій.

Передзвоном земних сердець біт…

В музи тінь літня мить огортається.

Поки тане розтоплений лід…

Розтікається і розтікається…

 

                                                                                              10.07.2022 р.

                                                                                                          Наталія Михайлів

Дива

 

Багато і багато див –

Земних.

Зі сотня мокрих злив  –

Рясних.

         І пари скрізь очей  –

Сліпих.

І чари від ночей.

Німих.

         І зорі тих небес,

Що там

Готують тих чудес

А нам

Ловити їх як сон

Нічний,

І задавати тон

Земний…

І розливався звук:

«Небеса,

Подайте з ваших рук

Чудеса!..»

І відказала інь:

«Бери

З твоїх підпільних мрій

Дари..!»

         І подалася світом

Чужим.

Почубитися з вітром

Пустим…

Вернутися до раю,

А там

Нема кінця і краю

Дивам…

Ще сила і силенна їх

На землі;

І вистрелила радість, і сміх…

Малі,

Великі  і середні  –

Бери,

Руками й головою

Твори…

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                         03.07.2022 р.

Наталія Михайлів