Туман

 

Над містом щільно вистелявсь

Туман, що з берегом прощавсь.

З собою взяв він що хотів

І за край неба полетів.

Бажав схопити ліс і гори,

Піщаний берег, синє море  –

Усе, що бачив по дорозі,

Але… зустрів грозу на розі.

А та на нього подивилась

Й жбурляти градом заходилась…

Повіяв вітер… Блискавиця

Грізно спитала: «Чом не спиться

Тобі цим ранком, сизий друже?

Ти натомився, мабуть, дуже?

Чи то така важка робота

Встеляти сад, ліси, болота..?

Спадати мрячно під ногами,

Блукати горами й степами,

На очі насуватись людям

І потурати хибам, блудам?»

Він знову захотів втікати –

Ну не грозі ж його лякати!

Не цій панянці, що із неба

Полиє, треба чи не треба!

Він вишмигнув у степ широкий,

Заглянув у ставок глибокий,

Осів над містом, і невдовзі…

Світанок стрінув при дорозі.

Ще –  усміхнувся, простелився

Й в проміннях жовтих розчинився…

Новий день все переіначив:

Туману більш ніхто не бачив…

12.06.2022

Наталія Михайлів