- Тут перед вами вже ходили… Вона не приймає жодних доказів! – Роздратовано скаржиться чоловік в синій куртці і з хитрими очима, пересвідчившись, що саме я тепер представлятиму інтереси підприємства, яке він очолює.
Коридором суду ширяться голоси чоловіків з великими шкіряними портфелями у руках, стукіт високих шпильок і різкий аромат духів.
- Ви розумієте, що я говорю?! – Грубить хитроокий, – ви вже якісь справи вели?
Отак. Що ж, добре. Врешті, слухати таких як він – зараз моя робота. Характер і красномовство стануть мені в пригоді через…
- Заходьте!
Її честь вже п’ятнадцять хвилин розглядає документи величезної справи, на вивчення котрої вчора мені пішло півночі, а позивач й не думає знімати верхній одяг, весь час уникаючи погляду на суддю. Поруч із нею сидить дівчина – секретар засідання із повністю відсутніми очима.
Врешті суддя адресує мені свій прямолінійний погляд, який вже іншої миті стає метушливим, поправляючи недоречні висвітлені кучері, які недбало спадають на мантію. Позивач знову повертає голову кудись вправо, демонструючи небажання дивитися на жінку, яка сидить перед нами, діловито гортаючи документи, що коштували йому чимало нервових клітин. Поговорити більше ні з ким і, знову зупинившись на мені, вона докірливо виголошує:
- І що?
Моє вагоме слово попереду, тож я витримую паузу. Формально засідання не почалося, і її честь вирішує з’ясувати, з ким має справу.
Це було запитання судді представнику сторони. «Розгорнуте» й «змістовне», вона вирішує його повторити. Підвищеним тоном:
- І що?!
Починаю зі слів:
- Ваша честь…
Її погляд м’якшає, видно давно ніхто так не називав. Десять років тому мене надихнули мемуари легендарного адвоката Арама Чліянца, де він дотепно розповідав, як загадував суддям в процесах різного роду ребуси, а потім не без задоволення спостерігав за їх реакцією. А зараз я спокійно дивлюся на з несмаком нафарбовану жінку у мантії, яка сидить переді мною і до комізму намагається виглядати «грозою».
- Наші вимоги підтверджуються сукупністю належних і допустимих письмових доказів. Частина з них – у справі, частину сьогодні долучаємо.
Вона підстрибує на стільці, обличчя сповнюється обурення. Від неочікуваного повороту подій юна дівчина і клієнт підводять голови, погляд першої залишається байдужим й надалі, а останньому здається, що суддя вже в глухому куті, він ожив і з цікавістю спостерігає за її реакцією.
- І що?!! – лунає вкотре.
Усі завмерли.
- … у тому числі й документи, які беззаперечно підтверджують факти поставки…
Клієнт не вірить своїм вухам.
- Розписок мені не треба, можете їх забрати назад! – Жінка у мантії репетує від несподіванки і люті, застосовуючи крик як страхітливий маневр. Та не на ту вона сьогодні натрапила:
- Прошу долучити до матеріалів справи.
Щелепа дядька в синій куртці вже на столі, очі дівчини кричать: «Wow!», я ж продовжую дивитися на пані у мантії, внутрішньо намагаючись бути до неї поблажливою. Зрештою, можна спробувати побачити цю ситуацію її вузенькими очицями. Вищий навчальний заклад вона закінчувала ще тоді, коли офіційна ідеологія вважала право додатком до матеріального. А на роботі система її в цьому переконала остаточно. Ну звідки, звідки їй знати що таке верховенство права і чим воно відрізняється від верховенства закону?
Далі вона діє за звичкою:
- Суд оголошує перерву.
- А я вам що казав! – повертаючи голову, безпардонно звертається до мене позивач. Суддя робить вигляд, що не чує.
Для того аби реально оцінювати ситуацію, по ночах вивчати справи з п’ятиста документів, розуміти справжнє призначення закону, ніколи не втрачаючи рівноваги ні з клієнтами, ні з суддями, треба бути більше ніж юристом. А про необхідність судової реформи я чую зі студентської лави й тоді я ще не вірила, що коли-небудь вона таки розпочнеться.
Опинившись поза залою засідань, клієнт знову дає волю емоціям, називаючи податкових інспекторів, які завітали до нього на підприємство з перевіркою, «безпрєдєльщиками» і проклинаючи тих, хто «хоче завалити його бізнес». Я ж у ранковому засіданні зробила все від мене залежне і навіть більше, і тепер думаю тільки про свої наступні справи.
- Я знаю хто їх до мене прислав!
А тепер - час:
- Ви самі зневажили свої права, коли допустили до перевірки осіб без відповідних посвідчень. А замість мене в наступне засідання до вас прийде стажер.
Набридливий клієнт нарешті замовкає… Я ж знову зиркаю на стрілки годинника, які підганяють – на мене вже чекають в ательє!
На обличчі дядька, який ще годину тому виказував молодій юристці свої зневагу і недовіру, … благання і жах. Йому явно не потрібен тут стажер, а тим більше – досвідчений правник, наловчений жонглювати полярними інтересами. Бо тільки що дівчина з модельною зовнішністю показала йому, яким насправді може бути судовий розгляд його багатостраждальної, але не безнадійної, як він собі думав, справи. Він дуже просить мене затриматись, поспіхом набирає водія, обіцяє, що машина відвезе мене куди я скажу і так буде в день кожного засідання. Знову даю зрозуміти, що поспішаю і миттю зникаю.
Що таке вісім років давнини? Іноді здається, що з того часу, як, закінчивши вуз, я вирішила увібрати в себе весь правозахисний хист, минула вічність. А іноді – що це було вчора.
Що таке вісім років давнини? Іноді здається, що з того часу, як, закінчивши вуз, я вирішила увібрати в себе весь правозахисний хист, минула вічність. А іноді – що це було вчора.
Минув час, своїй звичці діставатися в суди і назад самостійно я жодного разу не зрадила. А запит на нових принципових юристів тільки зріс.
Наталія Михайлів
Схожі дописи:Мама в декреті: ріст не спинити
Місця під сонцем
Розцвісти
Пригоди у пологовому будинку
Неможливого не існує
Форма чи зміт?
УХ!
ВідповістиВидалити