Наталія Михайлів: Дорогою на Говерлу: пригоди і лайфхаки

Шлях на Говерлу стартує від бази “Заросляк” на північ від селища Ворохта. На пропускному пункті до Карпатського національного природного парку заходжу в будівлю Говерлянського природоохоронного відділення, що зліва, аби сплатити екологічний збір. Гірські хатинки, мальовнича ріка, могутні дерева...

Автобуси з українськими та іноземними номерами покірно очікують сміливих пасажирів, котрі у ці хвилини пішкують догори слизькою стежкою. Накрапає дощ, що для Карпат, як спека для Сахари. Без дощовика не обійтись!

“Зараз ви там нічого не побачите!”, — каже засмаглий гуцул, проте ніхто його не слухає. Як мати дитя, гори огортає туман. “Я з тобою, не бійся!” — Заспокоює хлопець дівчину. Пара бере на прокат палиці, випробовує їх на міцність, одягає голубі дощовики, й, не дивлячись під ноги, перетинає поріг дрімучого лісу.

1. Не затримуйте дихання!

Перша частина шляху проходить крізь ліс. До господарів радісно підбігає їх песик. Невже й чотирилапий туди ж? Люди крокують, спираючись на лижні палиці. Зеленими дощовиками котяться краплі дощу. Легенько пробирає холод. Я пішла стрімким (синім) маршрутом. Обережно ступаю на суміш гірських пісковиків й конгломератів, з яких складається Говерла. Слизько...

Виходжу з лісу. Переді мною — велетенська гора в тумані і стежка нагору, якою щільно рухаються люди. Чутно шум Прутського водоспаду.

Крок за кроком й перед тобою скелястий схил. Під ногами — болото. Брудними стали кросівки, втім, до цього слід готуватися. Третя година, мандрівники вже на зворотньому шляху, хмуриться небо... Крутий підйом вимагає все більших зусиль, наростає гроза, слизькішають скелі. Важливо не затримувати дихання, наповнюючи легені повітрям ритмічно і легко. Нахиляю корпус вперед, як при катанні на роликах — падіння на спину неприпустиме. І чую як калатає серце. Дихання пристосовується до темпу й зусиль, що їх вимагає маршрут. Вперед і тільки вперед!

2.Природний тренажер

Дощ то слабне, то починає лити так, що я нічого перед собою не бачу — в нагоді стає парасоля. Цей “тренажерний зал” створила сама природа. Тут тобі все: і вправи для ніг (на шляху вгору працюють одні групи м'язів, униз — інші), і тренування дихальної й серцево-судинної систем, і чисте повітря, рекомендоване коучами під час занять, і море естетичного задоволення від найкрутіших в Україні пейзажів. А також адреналін, коли розвіюється туман й розвиднюється довкола. Спрямовуєш погляд униз, на кілометрову висоту і розумієш: один необережний крок може перевернути усе життя...

3.Будьте обачними!

Похід на Говерлу вважають маршрутом середньої складності. Він вимагає обережності і підготовки. Висота найвищої точки України — 2061 м над рівнем моря. Потрапивши в грозу, перечекайте, вимкніть телефон. Найкраще спуститися з гори якомога нижче ще до початку опадів. Щоб зовсім не промокнути, окрім дощовика, візьміть парасолю.

4. Дощ: вибір за вами

Позаду — знову туман, котрий здається хмаркою, яка от-от гостинно пустить перепочити. Попереду — брудне слизьке каміння. Хапаюся за ковзкі верхівки, продовжуючи дертися вверх. Потрібні обидві руки, тож парасоля опиняється в сумці. Під ногами плентається зелений дощовик, наповнена торба тягне назад, підступно вислизають з-під ніг ковзкі каменюки. Я чую лиш краплі гірського дощу, що тарабанять покапюшону і бачу — скелі. А також свої руки, з котрих вода змиває “пісковики й конгломерати”. Що нас не вбиває, те робить сильнішими! Спустошую пластикову пляшку з водою, полегшивши важку сумку й нарешті роззираюся: туристи спираються на палиці і обережно сходять униз. Тримають дітей. На всіх обличчях — тривога. Хоч, ні, он дві веселих дівчини із втраченою координацією рухів... За ними — хлопці. Такі ж...

Набравши повітря, я вкотре вступаю у бій з непевною землею під-ногами й природою, що закриває шлях стіною дощу. І згадую залізне правило гірського мандрівника: триматися подалі від урвищ. Та ось перестає лити дощ, а потім й туману як не було. Озираюся. Без сліду зникнувши, біла перина відслонила завісу: внизу — суцільне велетенське урвище з лісів і гір. А ще — диво карпатської природи: Прутський водоспад. Гарно ...

Знову дощ — ні туди, ні сюди... Намоклий годинник показує о пів на п'яту. І я вирішую. Повернутися. Щоб поділитися бутербродами, яких не торкнулася, оговтатися і зрозуміти, що буде

5. Друга спроба

Звичайний літній день в Карпатах. Чисте небо, палюче сонце, грайливий Прут. Можливо, за цієї погоди я б повернулася на маршрут, що сповнив кров адреналіну, але сьогодні чекає інший — довший і пологіший.

Стартую об одинадцятій. В зеленому шляху дорога лісом куди довша, ти обходиш гору справа. Час від часу стрічаю позначки на деревах — зелену лінію на фоні білого квадрату. Це означає, що йдеш вірно. “Триматися гурту!” — Наказує батько сімейства дітям. Ліс має своє життя: шум водоспаду, спів пернатих, запах грибів. Турист неорганічно вписався: стоптана рослинність й сміття, що залишається опісля — головні проблеми Говерли. Під ногами — широченні стежки, мох, каміння. Довкола ні душі, лише потріскують дерева. Маркованих знаків не видно вже метрів з п'ятдесят... Зупиняюся. Наодинці з вічнозеленими велетнями підіймаю голову догори, де заслонило небо віття, погойдуюючись, немов у танці. Гірський ліс — місце сили, яка не здобувається в місті. Людина здатна зібрати усі скарби світу, та щастя не в них. Дослухатись до тиші, бути тільки тут і тільки зараз...

6. Скорочуйте ризики!

“Якщо ви загубили стежку, постарайтесь вернутися до місця, де ще була стежка, залишаючи орієнтири на шляху (заломи, засічки на деревах, зарисовки на землі)” — радить знавець походів В. Собашко. В поході категорично не можна відхилятися від маршруту чи йти поодинці — скорочуйте ризики! Втратили орієнтацію в лісі — йдіть на світло, на галявину, гірський хребет. Найвірніший шлях спуститися з лісистої гори — знайти потік, що тече вниз і слідувати за ним. А також подавати сигнали: криком чи димом.

7. Краса — страшна сила!

А ось і стара стежка, марковане дерево, за ним наступне... Помічаю чиїсь відмітки на гілках ялини і ставлю свої — хтозна, назад, можливо, доведеться вертатися ввечері. Хвойні — дерева-обереги. Ліс дружній до тих, хто не боїться лишитися з ним наодинці. “Добрий день!” — Вітається якась жінка. За нею прямує гурт молоді, потім — іще один. З-за дерев пробивається світло безлісої частини маршруту, вкритої чагарниками й ялинами. Виходжу на неї і бачу велику гору. На ній — людей, здалеку подібних на мурах. Видно хребти гірського масиву Чорногора. Починається новий етап шляху.

Сюди не заїде автомобіль, зате палко прагне потрапити мандрівник не тільки України

І ось я прямую тоненькою стежиною, поряд — гігантське темно-зелене урвище. Молоді хлопці й дівчата спішно рухаються нагору. Довкола магічно синіють гори, а я — піщинка в їх морі. Лишається одне: зробити селфі :).

Видимість пречудова, наче цей день створений спеціально для підкорення української гори номер один! Краса — страшна сила, і чим далі тим... Неймовірніше!

8. Гори і ви

У горах людський організм працює інакше, ніж на рівнині. Наслухавшись від друзів про те, як людей ”плющить” в походах, я зацікавилась природою гірських галюцинацій. Жінкам хвилюватися нічого — до них більш схильні молоді хлопці, а жертвами серцевих нападів під час крутих підйомів частіше стають чоловіки. В людини тут згущується кров, підіймається тиск, зростає рівень цукру. Вибухова в сукупності суміш. Пийте багато води! Вона і водний баланс відновить, й розрідить кров. Немає потреби купувати готову — джерел з кришталевою карпатською водою в околицях Говерли більш ніж достатньо, просто візьміть із дому порожні пляшки.

9. Бережіть себе!

На шляху догори — пам'ятники людям, чий життєвий маршрут він обірвав. Зокрема, вчителеві, чиє серце зупинилося під час підйому сюди з групою дітей — на крутому маршруті, на плато — молодій парі з Рівного, котру вбив зсув каміння — на схилах Говерли каменепади! В. Собашко виокремлює головне правило походу: якнайменше нашкодити своєму здоров'ю й природі. Береженого Бог береже. Перед мандрівкою потрібно реально оцінити себе, відмовитись від пива за компанію й налаштуватися на зосереджений похід.

10.Перепочиньте!

О пів на першу. Дають про себе знати м'язи на ногах, прискорено стукає серце. Мимоволі втрачаєш контроль над диханням, організм сигналить: перепочинь. Виходжу на природну гірську терасу — плато, так звану “першу Говерлу”. Саме тут багатьом здається, ніби вони вже прийшли. У плато сходяться обидва шляхи — крутий і пологий, синій та зелений. Звідси і далі усі мандрівники підуть єдиною стежкою. Дивлюся вправо і ось воно: місце, з котрого я повернулась під час першої спроби підкорити вершину. Майже під самим плато... Скелястий маршрут виглядає направду крутим, та має перевагу: на ньому видно 80-ти метровий Прутський водоспад! “Останній ривок, давай!” — каже якийсь чоловік дружині. Та усміхається.

12. Над усією Україною

Крок, за ним ще один і ти доєднуєшся до атмосфери святкування підйому на гору-символ! Під самісіньким небом, де час від часу пропливають хмарки, панує чудна ейфорія. “Чого я не взяв шампанське?” — дивується якийсь юнак. “В тебе росте самооцінка: хотіти — одне, а зробити — це інше...” — роз'яснює чорнява жіночка іншому.

Мандрівники зачаровані: на долоні — всі гори Карпат! А ще — оголені полонини й гірські стежини.

Цей день згадуватиметься ще потім не раз. День сходження на самісіньку верхівку твоєї землі, в сміливості, посеред рідкісних краєвидів. День перемоги над сірістю буднів, виклику собі, хмарам, котрі розходяться перед проміннями сонця. Згадуватимуться години на Говерлі без жодної думки, планів і мрій, минулого й майбутнього.

Висновки

1. Дощ — ворог успішної гірської мандрівки. Дочекайтеся світлого неба — більше побачите і знизите ризики.

Який маршрут обрати? Прагнете екстриму — синій. Якщо ж ваше життя — суцільний екстрим чи просто не до нього — зелений.

2. Не ігноруйте правило пакувати з собою їжу, хоч може здатися, що обійдешся без неї. За цей день ви позбудетесь більшого, аніж за попередній тиждень. Настигне небачений апетит... Рекомендую сухофрукти, банан (задля поповнення втрат калію і магнію), карпатську бринзу чи навіть шматок запеченого у фользі м'яса ... Нагорі піде як діти в школу :)

3. Ми притягуємо те, чого боїмось. Найголовніший реквізит походу — це ваш життєвий драйв і бойовий дух!

Зворотний шлях — швидший