В Україні є на що подивитися. Візьміть хоча б будівлю, зображену на двостагривневій українській купюрі. Це — В'їзна вежа Луцького замку, котрий належить до семи чудес України. Вирушаємо!
"Щоб не плакать я сміялась!"
Луцьк — обласний центр Волині, місто з населенням у двісті тисяч осіб. Волиняни славляться норовом і почуттям гумору. Що ж, перевіримо.
Автошлях зі Львова до Луцька чудовий, за три години уже стою біля пам'ятника Лесі Українці в центрі міста. На залитій сонцем площі опановують керування дитячими автами юні водії і водійки, за ними неквапом походжають батьки. А Леся, що саме тут написала свій перший вірш “Надія”, мовчки спостерігає. Звисока і гордо. “Що болить? — Мене питали. Але я не признавалась. Я була малою горда: щоб не плакать, я сміялась!” — ще одні сповнені гідності рядки волинянки.
Саме звідси починається шлях до Луцького замку, що проходить через Старе місто — частину Луцька, збудовану, як і він, у ХIV столітті. Мандруючи його історичною частиною ви натрапите на древні оригінальні будиночки, в котрих колись проживала литовська богема. Певний час Волинь належала до князівства Литовського, й, більш того, значилася його “південною столицею”. Колись у місті вирувало політичне, культурне та релігійне життя. Тож, не дивно, що залишається воно показовим і нині.
Дорогою до замку
Вузька вуличка, що веде з центральної площі до замку — затишна й харизматична. Дорогою натрапляю на будівлю Луцької міської ради, поруч із нею — книжковий ярмарок. Назустріч — лучани, великі й малі, усміхнені й серйозні. Їх життя, як на мене, нічим не відрізняється від життя інших українців.
Втім, замок — далеко не єдина в місті пам'ятка. Тут з півтора десятки старовинних храмів, один з котрих — Луцький кафедральний собор Св. Петра і Павла, на котрий ви натрапите дорогою. Половину богослужінь тут правлять українською, а половину — польською мовою, адже в 1569 році місто постало на карті вже Польського Королівства. Історики навіть називають Луцьк “Римом Сходу”.
Поруч із замком припарковано зо три десятки автомобілів. Не терпиться походити його балконами, аби оглянути височезні мури зблизька й відчути енергію давнини. До семи українських чудес замок віднесли через неабияку стійкість — до нас будівля дійшла практично в тому ж вигляді, в якому була споруджена. Фортеця виявилася непідвладною ні війнам, ані пожежам. І жодного разу не потрапила до рук чужоземного загарбника!
У ХІХ столітті замок оточували болота
Нескорена фортеця фестивалить
Сам замок, поруч з котрим припарковано кілька десятків автомобілів, цікавий і тим, що до нас він дійшов практично в первісному вигляді, в той час коли інші відомі українські пам'ятки потребували суттєвих відновлень через пожежі та війни. З автівок виходить цвіт міста — чоловіки покидають нові “Мерседеси” й “Ауді”, дружини “вигулюють” модні сукні. Сім'ї з дітьми і молоді люди поспішають на подвір'я, кожному відвідувачу — програма. Зліва від входу до нього читаю великими білими буквами: “Lutsk Food Fest” (Луцький фестиваль їжі).
На подвір'ї колись могутньої Луцької твердині безліч торгових лавок, на них — чого душа забажає. Лунає гучна музика — ді-джей вправляється в майстерності, створюючи танцювальний мікс, дітлахи поринули в розваги й майстер-класи, дорослі слухають лекції і просто насолоджуються погожим недільним днем. Здається, місцеві зовсім забули: довкола них — нездоланні мури середньовіччя, визначна туристична точка на карті Східної Європи! Чи просто звикли. — Міркую, присьорбуючи куплене тут натуральне безалкогольне мохіто.
Пафос Луцького замку: минуле і сьогодення
Між цими стінами у XIV-ХV cтоліттях стояли житлові приміщення, що не дійшли до нас, зате були рідними для родини Литовського князя Любарта. Пам'ятку також називають “Замком Любарта”, бо саме за правління литовця старі дерев'яні укріплення замінили новими, яким сьогодні — понад шістсот років! Обожнював бувати тут і його наступник, князь Вітовт. Його керівництво відзначилося пафосним з'їздом, що відбувся, в 1429 році, коли до замку прибули монархи з усієї Європи. Обговорювали проблему Османської агресії.
Сьогодні на території діє два музеї: перший — єдиний в Україні музей дзвонів, другий — книги, де ви оглянете й давнє друкарське устаткування. Музей розмістили в приміщенні колишнього храму, без котрого теж не обходилася князівська родина. Нині тут безліч старих книг, у тому числі й священописань.
— Чи можна пройтися балконом? — Питаю в його працівника.
— Зачинили. — Відповідає той. — В 2009 році один чоловік звідти впав й відтоді відвідують тільки В'їзну вежу. Там і екскурсії проводять.
Піднятись на балкони не вийде, зате на мене очікує верхівка вежі, зображеної на купюрі, котру безліч разів тримав у руках кожен українець!
Вийшовши на вулицю, натрапляю на давній верстат. А ще — на фісташки й морозиво, креветки, рапани і м'ясо-гриль, в'ялені цукіні, смажених равликів зі шпинатним соусом й... живих хробаків. Луцьк фестивалить!
Час перевірити волинський гумор:
— А хробачків теж можна скушувати? — Запитую.
— Живий безкоштовно!
Одне бажання
Після поляків сюди прийшли представники російської імперії. З ними й пов'язують час найбільшого занепаду історичного комплексу. Економічне й суспільне життя міста, котре тривалий час було міжнародним торговельним осередком, зупинилося... Та я не зупиняюся, здіймаючись на славну українську вежу! Нагору ведуть розміщені серпантином сходи, туристи готують фотоапарати.
“Хочете ви цього чи ні, а вам доведеться слухати мою екскурсію!” — Повідомляє немолодий чоловік у кепці і світлій сорочці. От вам і волинський норов! Недолік цього туристичного осередку у неможливості вийти нагору самостійно. Підйоми проводять щогодини. На другому, третьому та останньому поверхах екскурсовод з мандрівниками зупиняється, жартуючи, що “на щастя” потрібно скинути вниз українську купюру номіналом у двісті гривень. Почувши переклад, американські туристи зареготали, у відповідь екскурсовод запропонував їм кидати долари...
Видимість з веж пречудова — класика подібного будівництва, адже ворога слід бачити здалеку!
Храми, будинки, замок... Коли бачиш місто й його околиці з висоти, здається, ніби тобі вони підкорилися. Цьогоріч Луцьку виповниться 933 роки! Святкуватимуть у третю неділю серпня.
Мандрівки дарують не стільки нові враження, скільки таке бажане багатьма з нас “перезавантаження”. Свідомості, думок, цілей. Позаду лишаються нескорені мури, зате підкорена мною вежа, смажені хробаки, котрих я так і не спробувала (може, іншим разом :) і ... Леся. Упевнена, якби вона могла загадати для кожної з нас одне-єдине бажання, звучало б воно одним словом: “Гідність”. Загадайте своє і ви. На верхівці древньої Луцької вежі. Кажуть, сповниться.
03.08.2018 р.
Наталія Михайлів
Львів-Луцьк-Львів
Немає коментарів:
Дописати коментар