Я щиро вірю, що елітарна преса має призначення – зорієнтувати тих, хто прагне жити собою. Голлівудські персональні тренери радять зіркам «бути кращим варіантом тебе самого». Вірю, друзі, що й ви не раз шукали джерело натхнення й лайфхаків – хто йде в цьому напрямі, завжди попереду. І шлях полегшується, коли тебе правильно ввели у курс. Чільна роль тут належить пресі.
Ці рядки народилися тому, що не раз переді мною поставало питання, чи існує формула ідеальної журналістики, як до неї наблизитись й чому сьогодні в Україні ця місійна справа так здешевила свою сутність, «жовтіючи» на очах? Хто сперечатиметься? – Газета – комерційна організація, а не благодійна, а інформація – економічний ресурс. Навіщо переобтяжувати читача причинністю, коли простіше взяти увагу сенсацією? ХІХ-ХХ століття. Чтиво стає доступним й у США підприємливі газетні власники стартують робити мільйони на сенсаційності. Індустрія працює, гострі заголовки ваблять, тиражі зростають, світ наздогає. Та річ у тім, що навіть коли, здавалось би, цілий Всесвіт рухається за однією примітивною схемою, в повітрі завжди, завжди продовжують витати живі ідеї! В умовах засилля в країні бульварної преси на арену виходить провінціал Адольф Окс, котрий вирішує… ризикнути бізнесом. Й усе заради створення джерела грунтовної інформації. Він повертає «Нью-Йорк Таймс» на 180 градусів – до аналітики, інтелектуалізації, глибини. Здавалось би, це кінець. Але невдовзі газета стає не просто чтивом, а впливовим друкованим органом, з котрим радиться американська еліта. Її тираж зростає із 25 до 82 тисяч примірників! Чи плисти проти течії, а чи віддатися їй – кожен вирішує сам. Адольфу Оксу підкорилася амбітна мета. Він обрав перше. Переорієнтувавши видання, цей головний редактор вдосконалив і читача, а заодно й збагатив історію світової журналістики яскравим прикладом перемоги змістовного слова над хвилинною емоцією.
І хоч прийоми гінця за гучними заголовками Херста впродовж століття беруть на замітку головні редактори усього світу, а іменем одного з зачинателів «жовтої» преси Пулітцера названо престижну літературну премію, маємо й інший досвід, що стає стилем роботи, мислення, а заодно і життя.
Емігрант з Ірландії Едвін Годкін ненавидів масову культуру й, очоливши журнал «The Nation» («Нація»), доклав усіх зусиль задля позиціонування його у якості органу думки. «50 років тому я приїхав сюди, сповнений високих і надто оптимістичних ідеалів щодо Америки... Тепер усе розвіялося в прах…» Життя ідеалістів сповнене розчарувань, та завдяки Годкіну «The Nation» став одним з найбільш впливових у США видань.
Примірник газети чи журналу, який ви тримаєте в руках – не безособовий набір інформації. Дослідження преси США наштовхнуло на думку, що власне бачення конкретних журналістів зробили її читання престижним, а авторитет вийшов далеко за межі країни. Людина творить або тупцює на місці, наповнює або спустошує довколишнє житті й себе. Вибір за кожним. У випадку Годкіна й Окса ідеї, що їх генерує голова журналіста, стали рупором утвердження цілого суспільства.
В царині жіночих журналів США за своїми правилами грала Сара Жозефа Хейл, котра творила наприкінці ХІХ століття – в час, коли американське суспільство ще визначалося, яку роль відвести жінці. Узявши метою «удосконалити жіночу моральність та інтелект», вона підняла до висот журнал «Godey’s Lady’s Book», завоювавши читачку парадоксальною позицією: жінці не потрібні політичні права, вона має плекати в собі жіночність, виконуючи «місію з привнесення добра в чоловічу природу», а на суспільні процеси впливати «таємно і тихо». Хейл писала про моду, манери й «жіночу зверхність», реально сприяла здобуттю жінками вищої освіти, обстоювала їх право працювати і заробляти та вмовила президента Лінкольна визнати День подяки державним святом. Посеред тисяч безголосих журналісток Хейл на все мала власну думку. І діяла.
«Багато жінок, як і я, не здатні ні змінити мрію, ні зрадити їй, але ті, хто не просто виживає, а досягає успіхів в новій сфері, заслуговують і на повагу, і на захоплення». Втіленням жіночої елітарної журналістики в нашій країні стала перший головний редактор українського “Elle” Нана Морозова, що обстоювала концепцію сильної жінки, котра в змозі перетворити «навіть таку малоприємну гру як «Боротьба за виживання» у справжню пригоду, з котрої вийти переможницею», «готова грати у що завгодно: в сім’ю, кар’єру і навіть в моду» а після чергового розчарування в коханні замість «лежати в руїнах» стає «красивою і щасливою». У номерах “Elle” періоду редакторства цієї журналістки з іскрою, – безліч правдивих ідей, скажімо, що коли «не слідувати тенденціям сліпо, то можна знайти цілком розумний баланс між бажаннями і можливостями, формою і змістом, розкішшю та повсякденною модою».
Звичні шаблони одержання інформації взірвав інтернет – аби надихнутись і «просвітитись», тепер не потрібно листати 225 глянцевих сторінок, достатньо двох клавіш. Всеохопність, відсутність обмежень на висловлювання, передові тренди й просунуті блогери… Та все ж дослідники не поспішають визнавати інтернет-ресурси пресою, попри значний вплив, що ним заволоділа павутина. Чому? Вважається, що вихід зареєстрованого видання зі встановленою періодичністю під постійною назвою покладає на газети й журнали відповідальність, невідану електронним виданням. На додаток – схоронність, що надає їм історичності. Це зобов’язує. Втім, як переконують автори бестселера «Новий цифровий світ», невдовзі не те що інтернет-видання – звичайні юзери, включно з інтернет-тролями і хейтерами – реєструватимуться на офіційному рівні. Час анонімних дописувачів мине. Поки ж раджу прислухатись до авторів, чиї ідеї вами перевірені й не раз виводили зі стану невизначеності. «Творчі особистості, — пише Й. Лось, — повинні допомогти усім, без поділу на «еліту» і «маси», збагнути найвищий рівень упорядкованості Космосу, відтак надати сенс своєму життю. І це повинна зробити світоглядна публіцистика.»
Надати сенс своєму життю…
Завтра вранці тебе не цікавитимуть гучні заголовки, плітки й сенсації – ти міркуватимеш, що в твоєму житті залежить від тебе, як стати кращим взірцем себе самого. Те, що не залежить від тебе, відійде навіть не на другий план. Благополуччя через зміцнення власного стержня й сім’ї –нова твоя мантра № 1. Правильна преса сама потрапить у руки…
27/07/2018
Наталія Михайлів
Немає коментарів:
Дописати коментар