NEW!
Дивіться на моєму YouTube-каналі!
неділя, 12 листопада 2023 р.
Вже час рахувати зорі
Вже час рахувати зорі –
То ніч осяйна прийшла.
Заки у темряви морі
Покоїться синя імла.
Звідкільсь лунають
злі закиди –
Всіх криє всесвітня пітьма.
Не було ніколи сил плакати,
А зараз… Тим паче: нема!
Зривається вітер і свище.
Мов ковдра лягає пітьма.
Підступно скрипить на горищі –
То сил в когось більше нема!
І як же важливо знати:
Усе, що потрібно в нас є!
Ту силу не треба шукати –
Бо Бог її сам нам дає!
А влада небесна прощає…
Які ж перед нею малі!
Та й мало хто силу ту має,
Щоб рай знайти тут, на Землі.
А зорі про теє все знають…
Що правда в
підвалі сидить;
І тихо до рання дрімають,
А нижче туман сизий спить…
Осінній дощ землю напоїть…
Дві зірки. Лицем до лиця.
Послухаймо час, що все гоїть
Й як б’ються наші серця…
12.11.2023
р.
Наталія Михайлів
вівторок, 7 листопада 2023 р.
Листопад
Рікою листопад стелився
І пив рідкий ріки кришталь;
І мчав за нею, вив і вився –
Без зайвих слів, у синю даль…
Сльозою пахне жовте листя,
А хмиз за рукава спадав;
Сумує дощове обійстя…
В світанку, що усе проспав.
Проспав у будень, і у свято
Нагострену вогку косу;
Проспав гірське погідне плато
І вранішню трави росу…
Минулорічні злі морози
І срібну осені зорю;
І озерця всі
прісні сльози,
І світлу усмішку мою!
Бо бачив в снах серпневе жито
Й тужливо на
світанку вив.
Не оглядаючись на літо,
В якому спокій залишив.
Промінням серпня
напоївшись,
Листопад брів серед дерев.
У теплім вересні зігрівшись,
Вслухавсь у їх статичний рев…
Здобув ж своє! Гуляй та й тішся!
І дмухай листя
знов і знов!
Жбурляй ним! І лети в узвишшя
Допоки грудень не прийшов!
Не заскрипів мороз зловісно,
Не гасить світло у вікні…
Дощив листопад рясно, прісно…
Завмер в очах… На
карім дні.
Німа рибина не співає,
Живе добро – не ллється кров;
Хто виє – вже не розмовляє,
А хто впаде – той піде знов.
Принишк листопад й засміявся,
Дерева жовті роздягав…
Дмухнув, ковтнув… І облизався.
Ще й лист під ноги покидав.
07.11.2023 р.
Наталія Михайлів
Підписатися на:
Коментарі (Atom)