Лютий

 

На ковдру зі снігу упав вечір синій,

Ранкові сліди хтось у лісі знайде;

Самотня верба прагне скинути іній,

А дим, затягнувшись, із комина йде.

 

Здіймається в небо, у сутінках литий,

Минає хатини, що сплять зусібіч;

А сніг зі сніжинок, мов плетиво, зшитий

Освічує хмарну безмісячну ніч.

 

Що бачила срібні осяяні зорі,

Зиму, що плекає надії малі,

Нічний корабель у розлюченім морі

Й сліди на засніженій білій землі.

 

Часами злітає з дахів кострубатих,

Поріддя морозної мами-зими,

Той сніг — наче птах, що не вміє літати,

Лиш марно на холоді віє крильми.

 

Слизькою стежиною стелить доріжку,

Й занурений в холод гирляндовий двір;

Не сходить, не тане, не ліпиться в сніжку,

А вертиться в небі — кудлатий як звір.

 

Голубка старанно збирає насіння,

Спізнившись, вчорашній день кличе зима;

Бруківка, як синє безмовне каміння.

Ще лютий лютує... Бо часу нема.

 

Ще сніг мов периною дах укриває,

Ще голуби трусять пір'їсті хвости;

Мороз, нахабніючи, щоки щипає...

За світ і за очі вже, лютий, лети!

 

Зігріє зола, хоч її і не треба,

Бо вогник надії блищить іздаля,

Коли не землі розливається небо

Й співає та приспана снігом земля.

 

 

                                                                                              12.02.2023 р.

                            Наталія Михайлів