Із капсули – в море

 

Застелимо ніч покривалом смугастим,

Опустимо жалюзі – темінь німа…

І снігом накриє – морозним, пухнастим

Непрохана гостя – холодна зима.

То віхолу зішле, то пухом лягає,

Що вже упритул до хатів підійшла;

Морозу напустить, а сонце сховає,

Не вкроячи людям й дещиці тепла.

І стріне нас ранок  –  ласкаво й привітно,

День знов у секундах до ночі спішить.

Із капсули – в море, а з тіні – на світло,

Допоки у жилах дзюркоче й кипить!

Під льодом озерце, в каміні  палає,

Сріблясті рибини засіли на дно…

Не кориться серце, хоч зло наступає –

У капсулі жити не хоче воно!

Зиму зачаруємо  полум’ям свічки –

Внизу голубим, жовтуватим вгорі;

Уранці, як влітку, зійдемо до річки:

У пір’я ховають дзьоби снігурі.

Тонесенький дим і у воскові нитка

Розкажуть, звідкіль прилітають сніги,

Що тануть… Ця осінь минула так швидко!

З морозом змагатись їй не до снаги!

Потріскують дрова і вишня згорає,

Немовби й не чула про літа сади;

В брехні, як в болоті: хто грузне – вмирає…

Із тіні на світло нас, Боже, веди!

Застелимо ніч під засвічені зорі,

Хай місяць нашіптує: «Сонця  нема!»

Задуємо свічку, заслонимо штори…

Цілющою стане груднева пітьма.

 

                                                    01.12.2022 р.

                                                                                                       Наталія Михайлів