Куйовдилась в небі білява хмаринка,
Над храмом летіла, спадала униз;
Знесіння повела донизу стежинка,
Тріщав під ногами тонесенький хмиз…
В безкрайніх полях гостродзьобий лелека
Когось обіцяв. Та й втікав в небеса...
Стелилась до моря дорога далека,
А там нас чекала без краю краса.
А подих незгоди прийшов і нас міряв…
Життя фарбували ми в ритмі із ним;
І Львів довоєнний стояв і не вірив
У темряву вулиць, в асфальтовий дим.
Завило над містом, закрилися штори…
Нарешті із мряки ліхтар засіяв!
Безпечно у лісі було, як учора…
Осінній маслюк з-під листочків стирчав.
А будні затягують міцно… І сльози,
І благо приносять – ми ті, хто ми є.
Із вірусом вчора на «ти», ну а зараз
Дух втечі й тремтіння в повітрі снує…
Не вір і не бійся! Просити негоже…
Жага до життя в кожнім серці жива.
Хай янгол хоронить усе, що є Боже!
А нам йому в поміч творити дива…
Наталія Михайлів
15.10.2022 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар