Жовтень у місті Лева

 

Жовтневий ранок і екран...

Іржавий дах, міські собаки;

Далекі кадри, крупний план;

І висхлі паркові гілляки.

В нім сірі постаті бредуть;

Загрозливо скриплять дерева;

Брехня, як сіра вбивча ртуть —

Розсипалась, куди не треба.

Жовтневий ранок, знов екран...

І синя мовчазна бруківка.

Левиця ходить тут і там —

Мов хтива, але горда дівка...

Солодка кава зігріва,

Промінчий теплий, інша казка...

Тривожна марилась імла,

Стареча лють, дитяча маска.

Зоря, що світові мала,

І світу цілого їй мало!

Бігом зліталися слова,

Розсипались... І їх не стало.

Щоб на світанку знов зійтись,

І вкупі танцювати танго

Ще й мовити: дива збулись!

А на столі... Сироп із манго...

Вже вогники ввімкнула ніч,

І помандрує світ за очі;

Із ранком новим пліч-о-пліч

Крокують жовтня тихі ночі.

Небесне сяйво... І земна,

Просушена за день бруківка;

Колючий кактус з-за вікна

Й забута, вицвіла дахівка...

В тій  ночі ходять лихо й сміх,

І янгол, і зла королева,

Цинічна хіть і смертний гріх,

Нічні примари в місті Лева...

Ржаві дахівки як містки —

А на екрані все як в казці —

Ведуть безумців навтіки,

А реаліст в лукавій масці.

Жовтневий ранку, зупинись!

І не міси усіх як в тісті!

Самотній лев... І його хвіст.

В безмовнім древнім своїм місті.

Де сірі постаті бредуть,

Приліг туман, немов із вати.

Брехні стіна, підступна ртуть...

Коли ж би всіх вас розпізнати...

 

                                                                                                                                  19.10.2022 р.

                                                                                                                                  Наталія Михайлів

 

Творити Дива

 

Куйовдилась в небі білява хмаринка,

Над храмом летіла, спадала униз;

Знесіння повела донизу стежинка,

Тріщав під ногами тонесенький хмиз…

В безкрайніх полях гостродзьобий лелека

Когось обіцяв. Та й втікав в небеса...

Стелилась до моря дорога далека,

А там нас чекала без краю краса.

А подих незгоди прийшов і нас міряв…

Життя фарбували ми в ритмі із ним;

І Львів довоєнний стояв і не вірив

У темряву вулиць, в асфальтовий дим.

Завило над містом, закрилися штори…

Нарешті із мряки ліхтар засіяв!

Безпечно у лісі було, як учора…

Осінній маслюк з-під листочків стирчав.

А будні затягують міцно… І сльози,

І благо приносять – ми ті, хто ми є.

Із вірусом вчора на «ти», ну а зараз

Дух втечі й тремтіння в повітрі снує…

Не вір і не бійся! Просити негоже…

Жага до життя в кожнім серці жива.

Хай янгол хоронить усе, що є Боже!

А нам йому в поміч творити дива…

                                                                                                                        Наталія Михайлів

                                                                                                                        15.10.2022 р.

Сироп із манго

 

Золото осіннє

Сиплеться до Львова;

Стукіт крапель на даху,

І пташина мова.

Листя крутиться отут  –

Танець в стилі танго;

Яблука печені ждуть

І сироп із манго.

Спомин в дерева бринить

Про зелену одіж;

Жовтень нічкою не спить,

А ходить босоніж.

Слово вилетить з вікна –

Не піймаєш знову;

Віра в осені одна –

В золотеє слово…

Що воно в твоїх руках –

Теплеє як осінь;

Дощ гуляє по дахах,

А зима – на носі.

Слово звурдилось десь там,

А постправда в дії…

Думки линуть в «Інстаграм»,

Як нічні повії…

Висота ж лише одна,

І всього тут треба!

Злива осені земна,

А межа – це небо!

Вітер із фонтану п’є,

Лист пожовклий косить…

А сироп із манго є

Золотий, як осінь…

Жде, гарячий, на столі,

Смаком огортає…

Небо в когось на землі.

А чиєсь… Хто знає…

 

                                                                                04.10.2022 р.

                                                                                                                                Наталія Михайлів