АНАЛІТИКА
Чимало моїх знайомих володіють декількома квартирами у Львові. Щось приватизували з нажитого за радянських часів, щось отримали в спадок, решту купили у дев'яності, коли одно-двокімнатне львівське житло ще коштувало десять тисяч доларів.
Сьогодні інвестування в українську нерухомість потребує зваженості — далеко не вся територія країни відповість інвестору взаємністю. Виправдати себе в змозі київські, львівські, волинські, карпатські земельна ділянка, маєток, квартира. У Львові за них доведеться викласти кругленьку суму — романтик з великої літери, місто не позбавлене прагматизму. Турист — ось чинник. Кмітливого бізнесмена харизма древньої архітектури давно надихнула на створення фінансового плану. Практично всі житлові приміщення центральної частини серця Галичини здають в оренду: на тривалий термін, добу чи навіть кілька годин.
І поки сингапурський “Портфоліо” радить інвестувати в приватний острів, віллу на острові-бутіку, резиденцію в Сіднеї та замок у Франції, мої друзі, львів'яни, обмірковують купівлю ще однієї квартири у Львові — під здачу. І щось підказує: вибір цієї пари не зупиниться на халупці останнього поверху панельного будинку в одному з віддалених районів. Ключовою вимогою до інвестиційного об'єкта була і залишається якість. Непристойно високі ціни на житло в австрійських люксах елітних місцевостей межують з оголошеннями щодо продажу помешкань із “входом по балкону в кухню”, — власне, ними буквально закидали газету.
Інвестування в українську нерухомість
потребує зваженості —
далеко не вся територія країни
відповість інвестору взаємністю
Ці архітектурні рішення — винахід радянської влади. За австрійського панства балконами ходила челядь, вельможам ж належав центральний вхід. Новий колонізатор розпорядився інакше, розділивши розкішні палаци на численні квартири, котрі пороздавали партійцям. Ще одна закономірність: в ціні середні поверхи і не кутові оселі – їх пропозицій найменше. Й хоч за житло площею тридцять п'ять квадратних метрів, на останньому поверсі, з таким-собі “чорним входом” просять як мінімум тридцять вісім тисяч доларів, моральна і матеріальна їх застарілість вкупі з покупцем, що не бажає заходити додому балконом, ставлять на місце гарячий апетит продавця — вторинний ринок терпить поразку.
Зате процвітає первинний. Будинки в стилі сіті мов зі світлини журналу про дизайн, вельможа класика чи невибагливий модерн — врешті, у новизни свої переваги: від суто технічних та естетичних до метафізичних. Квартира “з нуля” — те та, яка змінила безліч власників. Нічого дивуватися з того, що частину помешкань забудовники реалізують задовго до здачі будинку в експлуатацію. Ба більше, останніми роками намітилася тенденція: покупці прагнуть стати власниками майнових прав на нерухоме майно, котре постане в майбутньому — аби уникнути неминучої сплати податків у разі оформлення права власності. Невигідно виготовляти свідоцтво на нього і забудовнику. Як би там не було, будинки у Львові ростуть, наче гриби після дощу, а місто Лева запалюють вогники нових осель.
Купівля житла в новобудові не позбавлена своїх “підводних каменів”. Так, у щойно збудованій багатоповерхівці продаються десятки квартир — чому? Різне трапляється, будинок великий, з тих чи інших причин люди могли передумати вселятись у придбане житло. Не можу не згадати досвід моєї подруги Василини, котрій я допомагала переїжджати у орендоване помешкання менш ніж за півроку після купівлі однокімнатного на сьомому поверсі. Будинку, що наче з картинки. Ніби вчора: гарячий липень, Вася, її мама і я прямуємо до салону штор, аби обрати, як і хотіла молода господиня, “тяжкі і стильні”. Обрали. Та тільки “вдарив” холод, за кружками чаю з лимоном уже розгублено спостерігали, як тією тяжкою шторою вітер, що мав би залишитися за зачиненим вікном, гойдав неначе пір'їнкою. І дивувалися, підходячи до кожного з тих вікон, “новим технологіям будівництва”. Вася картала себе: як можна було так вляпатися? А я її заспокоювала: все-таки ми — юристи, а не архітектори. Терпінню подруги прийшов кінець, коли її протягнуло прямісінько у власній квартирі.
Хоч стінам австрійських та
польських будинків по сто-двісті років,
їх не лякає ні час, ні трамвайна вібрація
“За австрійців цегла була інша, — розповідав мені потім знайомий інженер-будівельник, — втримувала тепло, давала добру шумоізоляцію”. Більшість львівських будинків історичної частини міста і ближнього центру будували щонайменше у півтори цегли, товщина стін декотрих перевищує один метр. Велетенські вікна, чотириметрові стелі, планування, що може зрівнятися з розплануванням палаців — таїть Львів просторі помешкання гордого панства, що населяло довоєнне місто. І хоч сьогодні тим стінам по сто-двісті років, їх не лякає ні час, ні трамвайна вібрація. Чимало з них мають статус пам'яток архітектури, зазнали реставрації. Їх жителі об'єднуються, аби надати ідеального вигляду під'їзду, фасаду, здолати, врешті-решт, моральний і матеріальний знос. Бо усвідомлюють вартість австрійського і польського будівництва. І знають ціну неодноденному комфорту.
Ціна однокімнатної квартири з ремонтом у якісній новобудові – близько $100 000
“Тепер вікна ставлять на піну”, — Пояснював далі той інженер-будівельник, загадково посміхаючись. — Колись такого не було. Добре, коли її використовують у міру. Буває, що зловживають, а це неприпустимо. Піна ж — не зовнішній матеріал!” На щастя, частина забудовників дає собі звіт у складності відновлення репутаційних втрат — у Львові можна знайти пристойні новобудови з гарним ремонтом і навіть новими меблями та побутовою технікою всередині. Ціна за таку однокімнатну квартиру стартує від ста тисяч доларів...
А Вася таки продала те горе-житло, хоча й не відразу. Знайомі ж надалі перебувають в активному пошуку надійного інвестиційного об'єкта: житлового приміщення в будинку із цегли в ближньому центрі, на другому-третьому поверсі, в старому фонді, з парадним входом, правильним плануванням, вікнами на вулицю — не у стіну сусіднього будинку. Бажано з двофункційним котлом і підігрівом підлоги, новою сантехнікою. А ще невеликої: одно-двокімнатної. Пара усе прорахувала: більша себе не окупить.
Житло в австрійських і в польських люксах елітних районів Львова не втрачає своїх високих позицій
Захмарні ціни приземлюють, проте не зупиняють. Як і місто, що їх зростило, мої знайомі — романтики з прагматичною жилкою. Заглядаються й на п’ятикімнатнуквартиру на бічній вулиці проспекту Шевченка з виглядом на Високий замок. Це вже на перспективу – у пари ростуть діти. Ціна їх омріяного житла, до слова, – триста тисяч доларів. Точнісінько як острова в Карибському морі. А що обрали б ви?
Наталія Михайлів
5.12.2018 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар