Бути як скеля

До каменя

В проваллі селища Підкамінь тихо: ні туриста, ані місцевого. Переступаючи кам’янистою стежкою, що веде на гору, натрапляю на джерело зі святою водою, а згодом й таблицю: «До каменя», що її спотворила доля, лишивши ледь-ледь триматись на дереві.

Східний бік цього на перший погляд нічим не примітного села у Львівській області колись знали далеко за межами України. Це випливає з коментаря ХІІ ст. до Євангеліє: «Всім бо єсть творець Бог, а не Род». Хто ж такий Род і який він має стосунок до нашої землі? Це божество, якому поклонялися дохристиянські українці саме на одній з гір, до котрих зараз прямую. Якийсь час після появи нинішньої релігії дехто з предків ще вірив власне у Родове верховенство.  Християнські проповідники, хоч не хоч, мусили відреагувати, застерігши недосвідчених вірян від хибного поклоніння…  [1].

Велет

Стоїть осіння спека. Стежка виводить на два мальовничі пагорби. На тому,  що зліва, височіє гігантський камінь. Його називають Велетом. Гостюючи в сусідній Вишнівці, Тарас Шевченко казав: “Якби там, у Підкамені, побути часок!” Хоч Велет  все ближче і ближче, «часком» не обійдеться –  на горі справа видніється великий монастир. Його збудували саме на тому місці, де вшановували Рода. Кажуть, не випадково.

16-ти метрову скелю прийнято називати каменем. Поверхня його гладка, а численні  вглиблення свідчать:  Велет користувався неабиякою шаною предків. В який же спосіб? Дослідник фортець М. Рожко проводить аналогію з Тустанською фортецею (пригадуєте нашу туди мандрівку?), мовляв, надто багато збігів у зовнішніх  прорубах. Відтак,  —  переконував вчений, —  камінь був опорою дерев'яної  оборонної фортифікації. Надто це засвідчує адміністративна межа, на якій стояло й стоїть село. Є й прихильники суто сакрального призначення твердині. На її верхівці видовбано шість заглиблень у формі могил, біля підніжжя — теж вони. Знову вдивляюся у білі хрестики під ногами — за найпоширенішою версією, залишки козацького цвинтаря... Без сумніву: камінь слугував ритуальним об'єктом.

Ще нижче — село з його хатинами, садками, працьовитими селянами. Під каменем... Стає зрозуміло, чому населений пункт прозвали саме так.

Це  — ерозійний останець морських рифів Сарматського віку!  Найбільше їх в Криму та в Карпатах. “Загубився” один і в Бродівському районі.

Враховуючи вік каменю, сліди на ньому, скоріш за все,  залишила ще доісторична людина

Підкамінський Велет - пам'ятка національного значення

Велетня оглядає сім'я з маленькими дітьми.  Ті обходять гіганта з усіх боків, пролазить в углиблення. Пам'ятці — 1,8 мільярдів років! Доісторичне море висохло, лишивши по собі елементи  дна. Змінювався клімат, вода то заливала суходіл, то залишала його на розсуд вітрів, а камінь не зважав й, несхитний, стоїть і досі! От що значить бути твердою, як скеля!

 Теплі осінні дні підкамінці використовують для прибирання на зиму городів.

Диво природи чарує, та довго лишатися тут не хочеться. Батьки і діти прямують стежкою до ще однієї визначної пам’ятки  –  Домініканського монастиря, котрий видно звідси....

Я ж залишаюся на одинці з каменем. На фоні безхмарного неба  Велет має особливий вигляд…

Під час переходу до монастиря відкриваюся гарні пейзажі...

Terra incognita

Якщо, оглянувши могутній камінь й печерний храм, що теж тут є, вам захочеться перепочити під затишною парасолькою, вмоститися в зручному кріслі з горнятком запашної кави в руках, на вас чекає розчарування. В порівнянні з іншими мандрівними точками, з туристичного погляду Підкамінь — terra incognita.

Домініканські «гості»

То була винятково мальовнича і божественно-велична місцевість, яку давні русичі просто не могли не використати з обрядовою метою, –  пише Д. Чобіт. Її духовне минуле, вочевидь, відчули й домініканці, обравши для розміщення Божого дому. Будувати сакральний комплекс, скоріш за все, почали не раніше XVII століття, адже до того часу поляки не мали на це ні правових, ні політичних підстав  [2]. Втім, на відстоювання своєї землі мобілізувалося козацтво, допомігши «гостям» вернутися на отчу землю. Обійшовши монастир зі східного боку, з’ясовую, що зараз його частину використовують під дитячу лікарню.

Ці мури — залишки ще Руського замку княжих часів, котрий стояв тут ще до приходу домініканців

Перше, що кидається у вічі біля центрального входу на подвір’я   монастиря – занедбана тринавна дзвіниця.

Центральний вхід до монастиря (вигляд з подвір'я). Справа — надбрамна церква.

Колишня Домініканська перлина нині є монастирем “Походження Дерева Хреста Господнього”

В ці дні відбувається реставрація церковної вежі  

А за відновлення  довколишніх фортифікацій наразі не бралися.

Діаманти і бомби 

Резонансна у релігійному житті Європи подія сталася в цьому костелі 1727-го року, коли його чудотворну ікону Богоматері за рішенням Папи коронували діамантами. До Підкаменя на прощу тоді прибуло близько двохсот тисяч людей! Місце сили за язичництва,  його слава знову розлилася європейським континентом! Яких лише оздоб не удостоївся після цього храм: його рясно розписали фресками, прикрасили картинами... А вже на початку ХХ століття усе понищили бомби І Світової війни, водночас перетворивши на попіл архів і велетенську біліотеку. Мабуть, якби не полум’я війн, сьогодні ми знали б більше!

Диво на очах

Справжнє диво почало коїтися тут в 1997 році. Скульптура Матері Божої почала самоочищуватися! Ніхто й не підозрював, що вона позолочена, вважаючи, що виготовлено її з матеріалу всієї колони. Але раптово, після століття в старому убранні,  благородний метал почав виблискувати сам по собі, “скидаючи” темно-сірий шар. Нова хвиля паломництва захлиснула Підкамінь, люди ринули звідусіль... Дива трапляються!

Вірмо у диво й воно обов'язково станеться!

Подібно, що дві тутешні гори – сакральні антагоністки. На тій, де стою зараз, віддавна зносилася молитва життя й трапляються дива. На іншій же, поряд із Велетом, – древні русини проводжали в світ кращий.

Бути як скеля

Під лежачий камінь вода не тече  – ваш усвідомлений рух уперед сконцентрує довкола безліч посередностей. Бути скелею — завдання нелегке, зате посильне  кожному! Втім, окрім твердості і незворушності, потрібна динаміка. І віра в диво. Жити — це не зациклюватися на собі і високих підборах. Повноти «сьогодні» так не досягнеш. Бути собою куди цікавіше! Під теплим осіннім сонечком в тихенькому селі на краю Львівської області, де колись влаштовували  масштабні гуляння, а зараз складається враження, що, втікаючи від безмовної порожнечі, селяни порозбрідалися хто куди, лишивши пустувати хати і заростати городи. Під каменем... Час від часу сюди заїжджають автобуси з мандрівниками й приватні автівки, та попри значний туристичний й духовний потенціал глибинки, її не розвивають. Хоча, з відносним комфортом дістатися до Підкаменя можна і без автомобіля.  Районний центр, м. Броди,  —  за півгодини  звідси. Містечко сполучене з багатьма західноукраїнськими містами й столицею. До Підкаміня прямують автобусні рейси зі Львова.  А без кави можна й обійтись, чи не так? Дорогою назад куштую Святої водиці з тутешнього джерела...

____________________________________________________

1. Докладніше див.: Дмитро Чобіт. Знамениті пам’ятки Підкаменя. – Броди: Просвіта, 2008. – 56 с.

2. Там же.

02.11.2018

Наталія Михайлів

Львів-Підкамінь-Львів