Ти — в епіцентрі!
Якщо ти в дійсності живеш — то мусиш отримати заслужений feedback. Тому сьогодні пристойна людина є людиною мережі. Ти в нормі, якщо так про тебе вважає Facebook і на твоєму боці — коментарі, лайки та друзі. Скористатися можливістю виявити себе тут у кращому світлі побажало стільки людей, що з цим вже не можна не рахуватися. Інтернет вперше відкрив людству можливості, яких пересічний індивід до нього не знав: широкий, безперешкодний, безмежний доступ до інформації та інтерактив — ти в епіцентрі!
Світ, де кожен може стати популярним за лічений час, має й недоліки, перший з яких — деперсоналізація успіху. Одноденні моделі, співаки, відеоблогери й герої політхроніки не здатні відповісти на наш інформаційний голод — де приклад стійкості, послідовності, наполегливості, балансу? Всесторонніх, гармонійних, повноцінних особистостей, за котрими можна спостерігати десятками років: як вони дорослішають, виховуючись життям і не зневірюючись, досягають бажаного і виходять до людей, не розчарувавшись у них, — одиниці. Їх завжди було небагато й цікаво, що в еру показності їх не більшає, хоч здавалось би, перед кожним сьогодні відкриті безмежні в частині виходу на орбіту слави можливості.
Зростає мода на білих ворон, та рідко котра з них надовго затримується на небосхилі, змінюючись все наступною й наступною. Так у світі масового чванства стирається, розмивається, зникає індивідуальність, хоч зовні все начебто навпаки.
Інтегрувавшись у будь-яку спільноту, ти вносиш туди часточку себе і, як на мене, перед тим, як це зробити, слід пересвідчитись, чи дійсно воно того варте й додасть більше, аніж забере. Спілкування відіграє значну роль в становленні твоєї особистості, надто якщо візаві варті того. Проте відомою є його здатність відволікати від досягнення коротко- і довгострокових життєвих завдань. Інакше всі ми б завжди достеменно знали чого хочемо і без проблем втілювали задумане. Інакше не було б стільки нереалізованих, нерозкритих, хоч і дуже комунікабельних й тямущих людей. Тому ця палиця двох кінців наштовхує на пошук балансу і нестандартних рішень, не прийнятих у масовій культурі, як ось віддати сьогодні перевагу літературі перед соцмережею або ж універсальним заповідям перед тренінгом.
“Бідним бути соромно”,
“Наздоганяй і обганяй!”, “Споживай, так цікавіше!”, “Працюй на знос, бо опинишся ніде!”, “Розважайся на повну — ти ж попрацював!”... Нас наполегливо закликають перетворитися на дисциплінованого гаджета для накопичення і сноба, залишаючи все менше часу на осмислення.
Серед людей чи наодинці — завжди важливо зберігати внутрішню рівновагу, але моїм відкриттям стало те, що найбільш конструктивні і правильні рішення приходили там і тоді, де, здавалось би, на це немає шансів. Концентрація самосвідомості, злет над дріб'язком, а головне — напрацювання визначальних і цілком практичних технік життя, на мій превеликий подив, відбуваються далеко від шумних офісів, впливових начальників, їх цілеспрямованих заступників, допитливих підлабузників, співробітниць з ідеально відпрасованим волоссям і тоном розмови. Якщо хоч раз пощастило відчути незрівнянну ні з чим повноту буття далеко-далеко від цього епіцентру життя, його шаблонів й насиченого графіку, в якому ти надзатребуваний, вважається, що це і є справжньою впевненістю в собі. Не можна розраховувати на довгостроковий успіх, маючи на меті лише заробляти і витрачати, розподіляти час поміж роботою та інтернетом. В кінцевому підсумку технічний прогрес і культ грошей приведуть людину до необхідності знову шукати дорогу до себе та відповіді на запитання, які для наших пращурів були очевидними. Це, скажімо, призабуті Заповіді, чи ті ж тези Ведів.
Перед кожним із нас все більш явно кристалізується завдання: прорватися не лише в життєвих перегонах і битвах, але й пройти крізь матеріалізм духовно не зіпсованим, не втративши власну цілісність, заново навчитися цінувати себе, тих, ким дорожиш й хвилини, що так біжать. Слухати тишу і самозосереджуватися. Цей шлях непростий і “заростає” з кожним десятиліттям по мірі того, як нас затягують соціальні змагання й матеріальний критерій їх успішності. Однак результати вразять вас своєю конструктивністю, адже не можливо вирішити проблему, не здійнявшись над нею.
Хто в центрі твого Всесвіту?
Нав'язуючи моду на досконалу зовнішність, пробуджуючи одержимість молодістю і підтягнутістю, масова культура замовчує одну деталь: коли берешся це реалізувати, з'ясується, що твоє завдання не належить до ординарних, а відтак ординарними, загальноприйнятими у масовій культурі методами не вирішується. “Однієї суботи я пішла зі своїми племінницями й племінником на величезний, схожий на складське приміщення ігровий майданчик із батутами. Це не просто величезна кімната батутів, а справжній рай! Ви перестрибуєте з одного батута на інший, потім на наступний і так до безкінечності. Це неймовірно весело і всі дуже пітніють. Так ми і стрибали: від одного батута до іншого — 100 чотирнацятирічних дітей і одна сорокарічна я”
Усіх нас загальноприйняті рамки дисциплінують, допомагають зорганізуватися. В різних суспільствах реакція на поведінку, на кшталт тієї, котру описала Камерон Діаз в бестселері “Книга про тіло”, може відрізнятися, залежить вона і від обставин. Моніка Белуччі і Гвінет Пелтроу, Дженіфер Лопес, Ніколь Кідман, Наомі Компбелл, Крісті Терлінгтон і Дудцен Крос, — всі ці вімен назавжди посунули прийняту до того парадигму старіння. 40-50 років — період розквіту, який починається в твоїй голові, і суспільна думка, як доводить нам Діаз, — не найкращий поводир на цьому шляху. Так відбувається тому, що масові звички ведуть ланцюжком стандартних рішень, а за такого підходу стандартний розвиток подій неминучий. Дорослішати красиво, з гідністю — це не світити ногами у двадцять років і пишним бюстом у тридцять. Це володіти внутрішніми благами, які виливаються назовні і які масова культура ховає за абсолютизацією матеріального, соціальних зв'язків, прив'язаності до інтернет-мережі, культивуючи неперебірливість, всеїдність і лінь.
Мабуть, ви не сперечатиметесь, що, поряд з масовими, у всі часи існували, так би мовити, ще й інші блага, доступні тільки обраним. У наш час, поруч із палеодієтою, набирає обертів ще одна древня традиція: цими благами є духовні.”Чим далі тим більше ви будете переконуватись у тому, що принципові рішення докорінним чином відрізняються від способу дій і мислення, які прийняті в нашій масовій культурі”. Але, на відміну від автора цих рядків, одного з найкращих психологів-авторів нашого часу С. Кові, у ранзі неординарних, вищих благ я б виокремила самодостатність. Хто в центрі твого Всесвіту?
Тонка гра
Самодостатність в моєму розумінні — коли все, що тобі за великим рахунком потрібно — глибоке внутрішнє відчуття поряд з можливим соціальним несприйняттям: ти — у вірній системі координат, хто б якої думки із цього приводу не був. Тільки це має значення і тільки ти це вирішуєш. За твердих вищеозначених переконань шлях у розріз з позицією більшості приносить яскравішу сатисфакцію, ніж усі решта найприємніші відчуття на світі (не стану перелічувати). Згадані вище celebs, включно з Діаз, яка не посоромилася поговорити про це зі світом, — концентрують в собі оцю нескореність загальноприйнятому і блага, які вона дає. Приємну гостроту від неї можна відчути, лише лишивши позаду суспільні очікування, розпочавши жити виключно власною головою.
Так, і короткострокові позитивні оцінки відіграють важливу роль у нашому самоствердженні. Дійсно, не можна повністю нівелювати соціальних вимог, які ставляться до людини тут і зараз. А от вести тонку з ними гру — так, так і ще раз так! І перше, що необхідно зробити — це чітко виокремити свої правила і вірно їх дотримуватись. Інтелектуали, які розкладуть тобі все по поличках, й зірки, що на своєму прикладі доводять, як усе це працює — на щастя, є звідки черпати й на кого рівнятися. Згодом ці правила неодмінно стануть не тільки твоїми.
16.07.2017 р.
Наталія Михайлів
Немає коментарів:
Дописати коментар