Річка Стрий і Тустань 2024

 

1.     Доля «Шкоди Октавії»

Колеса «Skoda Octavia» мчать трасою Київ-Чоп, аби звернути вліво, на мості. Де річка Опір впадає у значно більшу річку – Стрий. Та цього разу чекав облом. Звичний нам з’їзд загородили дорожнім парканом, а берег Стрия, на якому в минулі роки напівголі пляжники босими ногами бігали по стоптаній траві поруч з шаленими водами ріки, нудьгував, як хлопець без дівчини.

Перша дня. Сонце і сині гори за вікном. За кілька кілометрів звідси, як і тисячу років тому, стоять скелі Тустані. Душно, скупатись би, хоча гірські краєвиди за вікном здатні відволікти від чого завгодно!

Дорога веде в село. Справа – синьо-жовтий міст. «Яке це село?». За прилавком магазину «Продукти» порається жіночка років 50-ти. «А вам яке треба?» –  Посміхається. «Мені треба на річку. Хочу знати куди я приїхала»  – Посміхаюсь у відповідь. «Та во річка! Всюди річка!» – Озвався чоловічий голос. На порозі зручно вмостилася худа постать зі спрацьованим  засмаглим обличчям. «Крушельниця!» – Урочисто виголошує продавчиня.  

Виходжу на зелену вулицю. В повітрі приємна вогкість, яка йде з гір. Пощастило тим, хто тут мешкає! Хочеться затриматися в Крушельниці. Мабуть, через атмосферу Карпат! З-за хат на тебе зазирають гори, а під мостом річка розповідає свої байки… Сам міст під ногами рухається, він навісний. Нижче буре каміння, якого дістається вода…

Але в коліс «Skoda Octavia» сьогодні все та ж місія – з’їхати з нескінченної дороги до кришталевої ріки, в якусь приховану від цікавих очей місцину. Після тригодинної дороги зі Львова нарешті спинитись, вивантажити вірних пасажирів і охолонути! Їдемо прямо, так і не дійшовши згоди, що буде спочатку: річковий берег чи Тустанські скелі. Потрапляємо у ще одне затишне село серед гір, яке можна було б назвати курортним, якби малобюджетні туристи зацінили його як мальовниче й доступне, а мультибюджетні – як місце сили, де  можна з’єднати дух з егрегором своєї землі і у такий спосіб зміцнитися для подальших фінансових злетів. Як би там не було, зелений берег вітає юних туристів, малеча товчеться над річкою по мостику, на незайманій траві припаркувалось з п’ятнадцять авто. Наш бажаний з’їзд опинився вкінці села, на самому його краю! Де синя річка протискується між гір й долає каміння, сама пробиваючи собі шлях у житті, як і кожен із нас. Ніде нікого, тільки вона. Річка… 

Метрів за сто червоніє дах чиєїсь домівки, за нею висока гора, на горі вишка.  За вікном зелені кущі і білий цвіт амброзії, плюскіт хвиль і вічноживий дух Карпат!  «Skoda Octavia» зітхає з полегшенням. І замовкає.

 

2.    Водний масаж

Десь дуже далеко віддані диктату масової культури окупували шезлонги на берегах голубих міських басейнів. Тут же, на лоні природи, саме час увійти в хвилі Стрия. Які, до речі,  необачних з легкістю можуть і за течією понести… Босі ступні притискають до землі здивовану траву. Довкола кисневе повітря, якого в місті ніяк не знайдеш! Вода чиста й, на диво, тепла. Заходити в неї приємно, хоча занурення дещо ускладнює кострубате каміння. Втім, безкоштовний природній масаж для ступні не менш потрібний, ніж водний для шкіри.

Лягаю у річку. Вперта вода стає союзницею. У боротьбі з втомою, зайвими грамами й думками.  Ось він – водний масаж в найорганічніший з усіх існуючих способів!  Кришталевий Стрий обволікає, розминає, розслаблює. І раз-у-раз прагне понести тебе вниз! Тож міцно впирайтеся руками та/або ногами в каміння! Або зачепіться тілом за якусь величезну каменюку і… насолоджуйтесь далі! Отак би цілий день..!

Дивитися відео в YouTube

Якби недільний релакс не мав своїх недоліків. Ні, це не амброзія, хоч, доторкнувшись до неї, без «Псилобальзаму» не обійтись. Основні мінуси водного СПА серед гір   – банальна відсутність санвузла і умивальника. Тож, як би  кайфово не було розслаблятися в гірській воді дивної чистоти, потрібно рухатись далі.

Квітка амброзія на березі річки Стрий

3.    Нині Тустань

не бачить такої кількості туристів, як декілька років тому. На щастя, скелі колишньої фортеці всього три кілометри звідси! Подейкують: під час одного з останніх землетрусів, які у наші дні на Прикарпатті почастішали, відбувся легенький зсув каміння... Вперше за тисячі років! Популярності цьому району – донедавна Сколівському, а тепер Стрийському – не додають і гадюки, яких розплодилось як в джунглях. ЗМІ підхопили  й з ентузіазмом підігрівають тему небезпечних плазунів Сколівщини, плекаючи нашу з вами обачність.

На під'їзді до Тустані

Втім, потрапивши сюди, забуваєш усі лякалки. А споглядаєш  круту природу довкола, дивишся під ноги й прямуєш нагору!

Енергетика тут така ж потужна, як і тоді, коли я знімала це місце декілька років тому. Крім неї, незмінним лишається фірмовий тустанський краєвид! 

Ейфорія. Слово, що влучно передає стан тих, хто зважився зійти до скель. Серед каменюк-гігантів молилися язичники, потім християни. Тут набиралися позаземних сил тустанські воїни, аби безстрашно захищати майбутню Гуцульщину.  Сотні років Тустань боялися вороги, оминали пожежі і катастрофи. Про це ходять легенди, та не лише, зафіксовані й численні історичні факти.

Нині це місце-везунчик ревно береже свої великі таємниці, «колячись» тільки там, де залишились петрогліфи, тобто древні написи, включно із цим ось прототипом селфі.

4.    Тустанське срібло

Аксіома: кожне місце сили має свою живу воду. Тутешня посріблена, бактерицидна. Очищує кров. Зміцнює імунітет. Знайдете її, зійшовши зворотнім шляхом донизу сходами з темними дерев’яними перилами. На шляху, справа, в лісі, серед дерев буде ще один великий тустанський камінь. Нижче – власне джерело,  а над ним каплиця. На її місці, кажуть, у давнину явилася Божа Матір. Відтоді Тустань отримала небесну опіку. Це і пояснює її живучість.

Тут я зауважила: річка працювала як лупа, що притягує сонце. А це вже аксіома косметологів. В воді обгоріти легше. Неодмінно нанесіть якісний санскрін! Тим часом у ятці з косметикою біля входу до заповідника пропозиція засобів після загару обмежується кремом із обліпихою і…  смальцем.

 Під ногами – зміїна нора, з якої виповзла справжня гадюка! Щоб пообідати ящіркою. Втім, щось пішло не так, бо плазунка повернулась назад у свою домівку голодною, лишивши допитливих мандрівників на стежці. Кого з роззявленим ротом, а кого з тремтячими колінами. Маленьку  ж ящірочку, таку з везучу, як і  колишня фортеця, де вона зараз мешкає, –  гордо позувати на камеру.

День добігав кінця. На стоянці покірно чекала «Octavia». Прикарпатському вік-енду – найвищий бал! Сподіваюся, що Тустань й надалі підтверджуватиме історичне реноме стійкої щасливиці. Даруючи силу і ейфорію усім, хто сюди приїжджає!

 

18.06.2024 р. 

Наталія Михайлів