Шепоче травень пісню літню.
Барвінок стелиться в
садку.
Мовчить конвалія і
квітне,
Задумавшись собі в
тіньку…
Що все минуло і
пропало,
А равлика вода несе;
Що теплої весни
замало,
А двері замкнені. І
все.
Що замість холоду – проміння,
Зігріє золотом вуста;
Краси загублене
насіння
Розкішним садом
пророста.
Замість дверей – велика
брама,
Через яку добро
везла;
І кольорів яскрава
гама,
Навік зачинена від
зла.
Шепоче травень пісню літню,
Поміж дерев на зустріч йде;
Полиє дощиком привітно,
А червень тихо в лісі жде…
Шепоче до світил небесних,
І до примар позаземних,
До янголів враз безтілесних,
І до людей – ні в тих, ні в сих…
Про те, що є. І про минуле,
Що кралося в травневі
дні.
Нагадує, щоб не забули:
«Простіть. Але забути – ні…».
30.05.2023 р.
Наталія Михайлів
