28 квітня 2021 року. Поки зі шкіри мого обличчя стікають тонесенькі крапельки термальної води відомого французького бренду, подруга переможно повідомляє: два номери в готелі “Золота пава” міста Берегового чекають нас на травневі свята. Ґуґлимо: “термальне джерело”. Проникаючи крізь шкіру, мінерали зміцнюють кісткову та м'язову тканини, імунітет... А в тому, що нашому упевненому стоянню на землі добре сприяють фізичні чинники, немає сумнівів. Після затяжної “карантинної” зими перспектива опинитися в гарячому басейні з мінеральною водою, під відкритим небом і посеред гір, видавалася казкою.
8 травня 2021 року, субота. Восьма
ранку. Львівська область. Безкрайні поля, напівголі весняні дерева, пряма
дорога, село за селом й катастрофічне недосипання. За вікном, затуляючи жовтогаряче сонце, пролітають кучеряві хмарки
і синіють могутні Карпати. До салону автомобіля настирливо пробивається
тепле пізньовесняне проміння, ми проїжджаємо селище Верхнє Синьовидне,
проносимося над голубінню стрімкої річки
Опір, потрапляємо у місто Сколе, після чого нас зустрічає звивиста, як хижа
закарпатська змія, дорога, яку обступили старезні сосни. В гнізді, турбуючись
про майбутнє потомство, схиливши голову, сидить лелека... Нишком зникає сонце, температура за межами салону авто — всього
шість градусів вище нуля. Парадокс мандрівки на Закарпаття в тому, що перед
тим, як потрапити до захищеної з усіх боків могутніми горами область, де в
травні-червні дозрівають полуниця і помідори, а мешканці на початку літа вже
носять бронзову засмагу, ви опиняєтеся у зоні вогкого карпатського клімату,
типовою адміністративною точкою якого є маленьке гірське містечко Сколе. Неначе
кадри старого фільму проминають за вікном маленькі дерев'яні хатинки — класика
житлового будівництва Сколівського району; ошатні гілки могутніх сосен
звисають, немов рукава суконь, скроєні
за сміливими ескізами кутюр'є-максималіста...
Невдовзі за вікном авта замість невідчепного сонця з'являються лаконічні особнячки, з
комина одного з яких романтично здіймається дим... Перед нами — колона з
автівок, перед нею — ремонтні роботи, знак “STOР” і світлофор, на якому червоне.
Слухняно зачекавши з півгодини, водії входять, так би мовити, у стан
когнітивного дисонансу. І от з велетенського авта рішуче вилітає гіперактивний
далекобійник, гримає дверми TIRу, широким кроком підходить до нас й, розмахуючи худими
загорілими ручищами, гучно тлумачить, мовляв, треба їхати, бо те світло ніколи
не позеленішає. Особняк, із кам'яного
комина котрого, наче у казці, йшов дим, опинився позаду. Синюватою рівною
дорогою я мчала до Берегового ніби до пристані, життєво важливої після
виснажливого “плавання” морозною й засніженою карантинною зимою, де були
нескінченні походи у стіни холодного “Оссолінеуму” поміж кучугур снігу, яким тоді був засипаний Львів, та незліченні
спроби ефективного тайм-менеджменту, в яких я тоді почувалася повним профаном.
Шлях
на Закарпаття у травні — це засніжені верхівки велетнів-гір і багато-багато
дерев зусібіч, серед яких як вічнозелені лісові красуні, так і ті, що лишень
збираються розпускатися.
На мальовничому серпантині навіть найзухваліші водії знижують швидкість. Зливаючись із білими хмарками й небесною голубінню, довколишні гори стають все більшими, могутнішими, густішають ліси й, можливо, десь у їх нетрях блукає втомлений зимовим дефіцитом їжі сіроманець. Або ведмідь, солодкий сон якого обірвала весна...
На в'їзді до центру Берегового
у вічі кидається синій дорожній вказівник. На ньому напрями і відстані до найближчих пунктів пропуску з сусідніми країнами. Ще тут є пам'ятник жертвам Другої світової війни, струмінь води, яка відчайдушно б'є з фонтану і супермаркет. На лавках відпочивають посивілі дядечки і турботливі матусі з дітками. Позаду квітнуть бузок і сакура. Ідилія маленького закарпатського містечка... На якусь мить вона змушує забути про прагматичну мету мого сюди візиту. Повністю зануритися в термальну воду, малий балончик якої в аптеках коштує 160 гривень.
Тепло
і навіть задушливо — Берегове щедро
залите яскравим сонцем. Насолоджуючись
журавлиним морсом, підходжу до вказівника, який притягнув погляд щойно ми в'їхали у затишну провінцію. До “Лужанки” — найближчого прикордонного пункту
з Угорщиною — лише сім кілометрів. Румунія трохи далі, за сорок три. Перейшовши
дорогу, я опиняюся на мості, під яким тече річка. А зліва —
Пройшовши помпезним коридором з жовтогарячими стінами й великими дзеркалами потрапляємо до ресторанної зали, на стіні котрої — павин хвіст, виготовлений з різнокольорового скла. Звідти заходимо на сходову клітку. Встелені ідеально чистим, наче на нього ще не ступала людська нога червоним хідником сходи ведуть на третій поверх, до приймальні. Привітна кругленька блондиночка оперативно дає ключі від номерів, дзвінким голоском повідомляючи: рушники нам змінюватимуть щодня. Не зовсім зрозуміло навіщо нам для цього нести їх на ресепшн — невже покоївка не може зробити це в номері? Вочевидь, туристи цілими днями просиджують на басейнах і прибиральниці втратили надію застати рушники у номерах. Тим паче нині, коли у Береговому цілих двадцять сім градусів вище нуля. У Львові ж, до слова, не більше п'ятнадцяти.
З полегкістю знявши теплу куртку, полишаю респектабельні стіни “Золотої пави”, які колись слугували місцевій еліті і світовим митцям залою для урочистостей. На вулиці — те ж сліпуче сонце, мальовнича річка Верке і качечка, що радісно пливе за її течією... Шарм Берегового беззаперечний, як і тутешній колорит угорського відтінку. Написи “оренда”, “продаж” на будинках, оголошення й вітрини крамниць тут часто пишуть саме цією мовою. Крім неї та української, чутно російську і навіть польську. Через дорогу — угорська церква, в яку обов'язково зайду у неділю.
Молодята Берегового дотримуються
європейської традиції вішати на мості такзвані “замки кохання”. На вірність.
Комплекс “Жайворонок”
Це
чотири басейни з термальною водою плюс один з прісною. З “Пави” до “Жайворонку”
йдемо вузенькою вулицею Шевченка, яка є суцільною пропозицією оренди. Своїх гостей
тут терпляче очікують міні-готелі й приватний сектор на різний смак і бюджет.
По дорозі — термальний басейн державної
форми власності, який на час нашого перебування у Береговому був зачинений.
Місцеві кажуть: вода в обох різниться, мовляв “Жайворонок” призначений для
любителів комфорту, а висококонцентрована, “справжня” термальна вода лише в
державному.
Біля
термалів ніде яблуку впасти — дорога заставлена автівками. Назустріч раз-у-раз
прямують типові постаті щойно скупаних — з пакетом або спортивною сумкою в
руках і в легкому спортивному одязі.
Дерево-візитівка Закарпаття —
сакура
В приміщенні “Жайворонку” задуха, людей сила, до каси черга. Узявши синій браслет, йдемо у роздягальню, звідти — на територію з басейнами. Нарешті. “Азотновуглекисла, високотермальна, хлоридно-натрієва високої мінералізації, борна” вода... Лишивши речі на білосніжному лежаку, обираю перший-ліпший термальний басейн, стіни якого щільно обліпили ті, хто жадає легкого оздоровлення. Спарившись в одязі, залишаюся в купальнику наодинці зі сподіванням охолодитися. Лишивши сланці поруч із лежаком, ступаю п'ятами по охайно викладеній бруківці, тоді на сходи, які ведуть в мутну буру воду, яка неочікувано починає гріти, щипати і неприємно парити. Ой-й-й-й... Від несподіванки мої очі округлюються — температура рідини, в яку я щойно ввійшла, як гарячої ванни, орієнтовно 45-50 градусів! Ні хмарки, ні вітру, ані прохолоди... Вирішую адаптуватися. Як і більшість людей у басейні, спиною тулюся до стіни неглибокої рукотворної водойми, уявляючи, як в шкіру проникають цілющі мінерали. Рh термальної води, до речі, далекий від 5.5 — вона досить лужна, у Берегівського родовища він складає 6.6-6.8, тож готуйтеся до сухості шкіри опісля. Розслаблююся, стуляю зіниці, складаю плани на тиждень... Нехай весь світ зачекає — щасливі на час не дивляться, спрагле за мінералами тіло має ввібрати їх якомога більше. Ця вода надійшла сюди із глибини 1200 метрів. Дорогою трохи остудилася (на тій глибині її температура нереальна), змивши породи, набула специфічного кольору... Хлориди і кальцій, натрій і магній, йод... Отримання мінералів та мікроелементів через шкіру — чудова альтернатива біологічно активним добавкам. Плани примножуються, час не чекає, вода гарячішає, на лоба виступає піт, серцебиття прискорюється, а з ним і дихання... В басейні вже зовсім інші обличчя...
Єдине, що може зараз врятувати — холодна вода. Крізь темряву, яка підступно насунулася на очі і яку я списую на те, що за добу спала лише годину, повільно бреду в напрямку великого басейну, де під голубим небом виблискує прозора водиця, що надійшла з земної поверхні. Ноги обережно спускаються півкруглими сходами. Глибше і глибше... Прісний басейн не холодний — він крижаний! Шкіра і м'язи... зазнають найбільшої втіхи дня. Такої доречної прохолоди вони не відали довгі роки. Холод переламує жар — найбажаніший контраст останніх десяти років!.. Надокучливі думки пішли у відпустку, я відчуваю невагомість і рай кожної клітинки свого земного втілення...
Басейн із прісною водою
На замітку тим, хто планує поїхати на термальний курорт
1. Не можна залишатися в
термальній воді довше рекомендованого часу (15-20 хвилин) — це навантаження на
серцево-судинну систему.
2. Краще приїжджати сюди тоді,
коли температура повітря значно нижча за температуру води, тобто в листопаді чи
у березні. Купіль в гарячій термальній воді за тридцятиградусної спеки —
випробування для організму!
3. Контрастне купання, тобто спочатку в гарячій, а потім у крижаній воді дарує незрівнянні, незабутні відчуття!
___________________________
9 травня 2021 року, неділя. Білі кросівки бадьоро біжать вниз червоними сходами. Внизу зустрічають щирі і теплі, як вранішнє закарпатське сонце, усмішки дівчат, які працюють у “Паві”. І знову сонячна берегівська вулиця. Легенький вітерець без натяку на холодну львівську весну, шум автівок, які переміщуються мостом з лівого берега міста на правий, церковні дзвони, Матінка Божа в каплиці... Через дорогу — середньовічна Римо-католицька церква, до неї поспіхом сходяться віряни. Готичну споруду декілька разів відновлювали, а побудували, кажуть, раніше за саме місто. Над входом два прапори — український та угорський. Перетнувши поріг храму потрапляєш у невимовну атмосферу яскравого світла, чарівної музики та співу, приємного духовного запаху... Нерозуміння угорських слів, які здіймаються вгору у діалозі над діалогами, не змінює їхнього заряду — мова передусім є духовним адекватом, і тільки потім сукупністю звуків, символів, слів...
Зі святісним шлейфом позаду, дарованим вранішнім Богослужінням, і вовчим апетитом сідаю за встелений білосніжною скатертиною стіл “Павиного” ресторану, де нахмурена як львівське небо подруга зосереджено підбиває бюджет мандрівки: “Та-а-а-к. 800 гривень на день за номер. Басейн. 150 гривень година. Харчування...” Далі з'ясувалося: вельми суперечливі відчуття, занурившись вчора у мінеральну ванну, переживала не лише я. Ми сходимося на тому, як важливо перебувати в термальній воді не довше дозволеного часу. Й, смакуючи запеченим лососем з різотто, ще довго емоційно ділимося свіжими враженнями... Від оздоровчої специфіки бурої води, мовної поліфонії міста, заснованого в 1063 році угорським принцом Лампертом, ніжного тутешнього клімату, усміхненого персоналу “Золотої пави”, рожевих квіток сакури...
... а також від нелогічної
ситуації з головним Берегівським мостом. “Аварійною” спорудою щодня проїжджають
десятки, якщо не сотні, авт...
Площа
Кошута головна в місті. Тут досить просторо і зелено. Видовищно стоять
угорський педінститут, костел, декілька
дитячих атракціонів і писанки з металевого каркасу. Зупиняюся, підводжу голову догори і озираюсь
довкола. Для того, аби відчути цілющий
вплив термальної води не потрібно їхати до Франції чи до Німеччини.
Рекреаційний потенціал нашої землі дійсно потужний! Солотвино, Берегове,
Косино, Велятино — українські термальні
курорти — гостинно приймають кожного впродовж цілого року.
В приміщенні цього культурного центру для угорської громади міста проводять вистави, конкурси, крутять фільми...
Залишаю Берегове з планом потрапити на термальний курорт тоді, коли на вулиці
10-15 градусів. Аби вода тільки гріла... Дивовижно, але двох днів на термальних
басейнах достатньо, аби міцніше стояти, швидше бігти, хотіти більшого.
07.03.2022 р.
Наталія Михайлів
👍
ВідповістиВидалити