Весняна Ніч

 

Пахуча ніч цвіте над сонним світом,

І запишався сад ошатним цвітом;

До літа готувалось боязке зайчатко,

Заквітчана весна іде спочатку.

А потім літо – спекою, дощами – прилине

І пройде як мить над нами.

Замерехтять в воді вогні казкові,

Забили у шибки хрущі кавові.

Земне і наднебесне по місцях розклалось

І вечір надійшов – це знову сталось.

Весняний квакіт і хрущів дзизчання,

Вогню рудого іскри від займання;

І цвіт над ним від яблуні схилився,

Яким лиш вітер гратися навчився.

Поснули квіти, пелюстки стуливши,

Заснуло сонце, землю залишивши…

Весняний вечір скорював красою,

Милуючись спокійною водою.

А ніч пахуча знову накриває

І сонний світ собою обіймає.

Тобі видніше, Господи, бо вечір,

І місяць, ніч і світу люди –

Творіння то Твої. Так є і буде.

І Муза, що таїться у куточку,

І зайчик, що скакав у тім садочку,

І вітер, що здуває попіл тлінний,

І відблиск місяця в воді безцінний.

І сонця світло вранішнє сьогодні,

І блудні ангели, повставши із безодні…

І теплота… Глибока та безкрайня…

Весна, яка не стала рання.

І сяйво Боже у душі Лисиці;

Вода джерельна у сільській криниці…

         А поки ніч весняна тліє над селом

Я гріюся її теплом…

22.05.2021

Наталія Михайлів