Семів бій

За мотивами цієї новели писатимуть романи й сценарії. Бо ідеї, як завжди, спочатку народжуються тут. Будьте першими!

(елітарна новела)

І

- Діду, НЛО!  — Гукав дрібний правнук чаклуна Йоана.

Угледівши неподалік села вертоліт, старе подружжя Думітреску вирішило, що то космічний корабель. Поки селяни втікали по хатах, відьмак незворушно сидів на подвір'ї, витинаючи з дерева кострубатого чоловічка:

-  Це знов до мене, Урсу.

Операцією з доставки із Сан-Франциско до Трансильванії Самуеля Мартінеза, латиноамериканця, що неочікувано заволодів контрольним пакетом  акцій “ТТС”, керував Ерік Хоффман.

Сідали сутінки. Ноші охороняло три десятки озброєних бійців, закриваючи холодне тіло від стороннього погляду.

- До тебе прилетіло НЛО? — Дивувався  малюк.

        Поки Йоан водив над знесиленим Семом руками і щось бубонів, той відчував поряд  маму, її тепло. Дивно, серед живих Дакоти Мартінез не було десять років!

Небавом дух зник, а Сем звівся на ноги наче нічого й не було.

 Поглядом провівши місіс Мартінез за дубові двері,  98-річний бородань посміхався:

- Серце любить солодке.  — Й простяг цукерку власного виробництва.

Сем взяв льодяника,  теж усміхнувся й вони потисли руки.

- Я думав мені вже ... гаплик! —  Ділився дужий шатен.

На випаленому сонцем обличчі сяяла усмішка. Окрім англійської, Йоан знав ще шість мов. Розпізнавав послання тварин. А врятувавши незліченну кількість життів, ніколи нікому не казав ціни: хіба воно її має?

 Куштуючи смаколика, американський бізнесмен уперше наважився.  Попросити... повернути його до життя. Не те, щоб воно набридло, просто дедалі частіше ставало...  гірким. Очоливши найбільший холдинг країни, за лічені місяці Сем увійшов у топ багатіїв. А за два тижні від нього відвернулися всі друзі, гримнувши дверима, пішла з сином  жінка його життя. Від серцевого нападу помер батько. Зараз його оточують люди, яким потрібні самі гроші.

 Йоан гладив кучеряву бороду, ніби намагався намотати на неї ще один досвід. Сем вийшов з будинкуі відпустив Хоффмана з хлопцями до вертольота.

Відновлюючи сяйво, навпроти діда голубіла понівечена Аура, а за вікном, наробивши вітру і налякавши селян, в затьмарене сутінками небо здіймався гелікоптер.

Не кожне Семове слово чаклун розумів, але їх зміст приходив відчуттями, які для себе він переводив в слова. Ось тиждень тому американець посилив варту, але проблема безпеки зосталася. Її не вирішить ні бронежилет, ні навіть Хоффман й дві сотні озброєних профі.

 Відьмак продовжував латати зболену ауру, даруючи незнане полегшення тому, чиїми  найліпшими візаві тепер стали бізнес-коучі, тренери і пастор церкви, якій він жертвував кругленьку суму... І де останнім часом Сем не бував, рятуючись від нудотних буднів? Літав на Мальдіви й занудьгував там на другий день. Побачив консервативну Європу, голодну Ефіопію,  Ніл із захланними крокодилами, що з апетитом зиркали на білих туристів… Пірнав з триметровими акулами, дозволив австралійському кенгуру стрибати по ньому як на батуті... Адреналін адсорбував гіркоту. Але на певний час, бо потім все верталося знов. Зустрічі з акціонерами “ТТС”, не менш прожерливими за нільських крокодилів, лукавий Тарел Джерсі, якому не дістався контрольний пакет акцій,  зваблива секретарка Дороті Мітчелл, яка марить грошима і сексом... І покоївка Сара, що час від часу вивалює перед ним цицьки на стіл, наче смаколики голодному гурману.

 Повний місяць сховався за хмари, а коли розчинявся в ранковій блакиті, світ затулила мішкувата ганчірка.

- Подужаєш? — Перепитав старий.

- Авжеж! — Відповів Сем.

Йоан понапихав йому щось у вуха, відібрав телефон й за руку завів до погребу, дощенту заставленого різноманітними настоянками, винами й закрутками. Тіло пронизував холод, а носом пробивались, змішавшись, запахи сирості, бродінь й різноманітних трав. Старому ж на вуха впав дошкульний лепет літньої жінки. Хоча Флоря і звикла до чоловікових експериментів над гостями, коли траплялось  щось новеньке, завше розгорялася сварка. Мало чого — якийсь американець з зав'язаними очима в їх льохові!

Стариган відповідав їй щось румунською, але дарма. Важкі двері гупнули й нерівний словесний двобій малослівного цілителя й бабусі, мовний потік котрої не спинив би й ураган Катріна, лишився між ними.

  Сем важко сів на бетонних сходах. Отак до вечора: мовчки, з затуленими очима і вухами —  легко! Здавалось, лиш тут не винюхують нишпорки Тарела Джерсі, заглух телефон і прогнози про крах нафтового ринку...  Гм, ще вчора він дивився у очі смерті, гадаючи, чи вистачить повітря на наступний подих. Потім приходила мама, яку давно поховав. А зараз,  в середині обдертої Європи, у погребі села, якого нема на  карті, у темряві й глухоті почувається краще, ніж будь-коли! Сем здивувався. Ритмічно, небавом стукало серце, ніби то не воно ще вчора навідріз відмовлялося переганяти кров судинами, яким всього-на-всього тридцять шість. Він сперся на цегляну стіну. Ноги торкнулося щось волохате…

Час йшов то повільно, то біг як божевільний спортсмен. Замість темряви перед очима з’являлися блискавки, Біанка, син і всі його жінки. Морознуло. Відкинув голову назад, та задрімати  не вийшло.

 Мабуть, сьогодні у Сан-Франциско з десяток убивств і втричі більше крадіжок. Політична ситуація без змін, ціни на нафту теж. Як і раніше, Джерсі спить і бачить себе в статусі головного акціонера . Котра година? Тепер він з'їв би і хаш з лавашем, якими гидував у Вірменії,  і м'ясо крокодила, яким знехтував в Африці... Якби не Ерік, його б і не було нині на світі. А він і дякую не сказав... Голова сумно повисла над тілом. За ці дні, певно,  вигадали нову технологію, — він потирав потилицю — на “ТТС” знову напали  хакери. Біллі Фокс, асистент, сидить в очікуванні і, коли що, знайде собі іншого боса. Голова підвелася: що б з ним не сталося, у кріслі він головного акціонера, в сирому підвалі на іншому кінці планети, чи спочиває в сімейній крипті, світові байдуже: “This world won't give a damn if you die” [1]. Як і раніше, щоранку сходитиме сонце, Біанка, вже, мабуть, знайшла йому заміну і Метью ладнатиме з вітчимом, а Джерсі щовихідних літатиме на Маямі. Коли що, ніхто б і не заплакав. Сем зітхнув: мимоволі зроблене відкриття застало зненацька, осівши на душі важелезною каменюкою. Розпростерті ноги заважали, голова важчала, тілом бігали зимні мурахи, довше тяглися хвилини, пересохло у роті...  Довелося справити нужду туди, де замість полиць намацав павутиння. І повзало щось мале та слизьке.

         Телефон мовчав і рівно о сьомій вечора на полонині неподалік села, наробивши вітру, вдруге сів вертоліт. Вогники в оселях позникали. Горіло лише в одній. Де вчора Хоффман з хлопцями лишили майже бездиханного шефа.

- Всім взяти зброю!

Стоптавши буряк і картоплю, листям якої прицмокували колорадські жуки,  сполохавши пихату квочку, яка дорогою на сідало зухвало дзьобнула Джордана, колишнього офіцера ФБР, в м'язисту ногу, вони здолали паркан й рішуче ввійшли на обійстя.

Сема розбудило щось волохате. Рукою він натрапив на довгий вогкий хвіст:

- Oh, my God!

       Згори щось капнуло на голову. Не те, щоб терпець урвався, просто безглуздо цілісінький день сидіти в замурзаному погребі, коли час не чекає, долар міцніє,  а вертикаль “TTC” очікує його рішень. Сем різко звівся, зробив крок, вдарився головою до бетонної стелі і заревів як звір, замкнений в клітці.  Ніхто не чув. Він запанікував: а якби знову інфаркт?

Кремезні хлопці налаштувалися ламати дерев’яні двері, та ті були прочинені навстіж. Ледь не упавши, через високий поріг перечепився колишній лейтенант Джеремі Суонг.

- Що за запах?  –  Обурився Джордан.

В маленькій хатинці віяло травами, ладаном і часником. Очі Хоффмана невтомно бігали по кімнаті, в якій стояла піч, бамбетель, скриня і стіл. Посередині, на дерев'яному ослінчику сидів старезний дід із сивою бородою. По кутках висіли засушені букети, на стінах ікони й годинник. Біля ніг недоречно ластився рябий кіт. Йоан підвів зелені очі. В його порепаних руках був ніж і шматок дерева.

- Де він?

- Нема. – Вразила суха відповідь.

- У нього зброя! — Вигукнув Суонг.

 Старого оточило троє здорованів.

 Напевне ранок. Може покликати? Ні, це поразка. А Сем не програє, хоч би сліпий і глухий. Стопи нахабно торкалася волохата мерзота:  “Disgusting!”. Заманулось зірвати з очей смердючу шмату, повиймати все з вух, затарабанити у важкі двері —  гру скінчено! Одначе сів і дрижав, обхопивши руками півтораметрові ноги. Правиця сама побрела до пов'язки, що, як мара, заважала прозріти... Ні слабинам! — Він відсмикнув руку. З внутрішнього боку ганчірка намокала від солоних крапель, не виплаканих зі смертю батьків та після розлуки з Біанкою. Й хоч власних схлипувань він не чув, від думки, що хтось може застати його таким, ставало не по собі. “Ніхто не бачить...” —  Заспокоювало щось усередині. “Приборкай себе, боягузе, це ж гра!”  —  Брела слідом відповідь, ніби у ньому є кілька  істот, які змагаються в доведенні кожна своєї істини. Ні, це не гра. Долонями Сем відчував: за лічені дні треновані м'язи ніг зменшилися удвічі. Зневоднене тіло от-от зомліє. Скінчилися сльози, а слимак, що впав на голову несподівано, як всі його біди вже не здавався бридким. Підступно маліли сили. Невже старий вчора урятував його, аби замордувати в підвалі?

- Заряджайте! — Хоффман пильно дивився бороданю у вічі. Той розумів кожне слово, але сидів на стільці, розвіюючи сумніви: дід божевільний. Ерік гидливо скривився й з чохла на поясі дістав телефон.

- Там це носити не можна.  – Всміхався старий.

-Що?!  — Вирячившись, перепитав Хоффман?

Чаклун зиркнув на годинника, підвівся, і, переступивши високого порога, побрів на вулицю. Бригада за ним.

- Генрі, проблема... —  Передавав Ерік, слідуючи за психом, якого от-от мала спинити дурнувата куля.

- Даю підмогу. —  Лунало на іншому кінці зв'язку.

П'янке вечірнє повітря наповнювало Йоанові груди,  а очі спинились на горизонті, хапаючи останню енергію заходу вогненного м'яча, який зростив землю й щодня в цій порі поповнює його магію. Увечері він звично поділиться нею із Флорею,  аби отримати більше навзаєм. Й хоч вранці її завше щось не влаштовує: то відро поставив не там, то трави де-небудь порозкидав, без її швидкісного лементу, гарячого норову все в'яне, міліє, гине. Водна енергія Скорпіона то бушує гірським водоспадом, то заливає океаном без дна, то змилується на штиль, але без неї він як “Нокіа” без зарядного. Не допоможе ні собі, ані комусь. Перевіряв. Загадкова, неспинна й, буває, непосильна навіть для нього, саме вона, відчувши реальну загрозу дурепи-кулі, покинула б хату, погріб, корову, сіно, себе і примчала б, щоб затулити його тіло своїм. Коли ж на зміну спеці, що полишає розморену жовтогарячою кулею землю, вдячно спадають сутінки, енергія міцніє, зростає, подвоюється і творить таке бажане ним, нею, відтак, і самим Господом. Багатий врожай, п'ять квочок, вим'яста корова, дорослі діти, проворні онуки і пожиттєвий дар проходити крізь воду й вогонь... А приїзди з  до них “туристів”, які на межі життя, пара навчилася приймати як дане —  на все Божа воля. 

 Не сльози горя, але прозріння мочили затхлу ганчірку, яка перевернула світ. Що йому байдуже. Живий Сем чи мертвий, здоровий чи хворий, щасливий чи страждає... Скільки в його сейфі грошей, у шафі “скелетів”, у “TTC” ворогів… Сльози спинились. В себе є тільки він. Й життя, яке, не спитавши, може тут і урватися! Сем посміхнувся: і як він смів на щось нарікати?

Яскраве світло міні-ліхтарів залило маленьке подвір'я, як вдень. З-за сивої густої бороди випірнули білі зуби. Ось вона, спритно ховається за дверима погребу, широкі вуста змушує розпливтися в усмішці, зелені очі налитися блиском, а серце стукати швидше! За важкими дверима –  клаптик рідної спідниці. Очі примружились – нутро розбурхали хвилі земного щастя, в які пірнав за найменшого спогаду про Флорю.

Але дарма радів. Пригнавши з пасовиська плямисту красуню Хуаніту,  бабуся натрапила на льох і згадала про іноземного пана, якого її чоловік чомусь запхав туди вранці. Ну а за хвильку натягнута струна її запальної душі озвалась болем, втамувати який під силу лиш новій серії “Аббатства Даунтон”.  В допитливий Флорин ніс, просунутий в дубові двері, ударив різкий запах сечі. Чуло її серце!

Бійці наставляли на діда зброю, стежачи за кожним рухом, та це ніщо в порівнянні з Її гнівом, що відчувався як кара небес. В усе єство влилася образа, адже вони одне. Аби зимою з приємністю приходити сюди за харчами, минулої суботи Флоря повикидала з льоха зогнилі моркву, картоплю, буряк, петрушку, вимела два відриська грязюки і купу слимаків, повиганяла нахаб-кажанів, попротирала полиці з повидлом, квашеними томатами, огірками і кабачками, терпкими наливками і чудодійними еліксирами... Словом, повилизувала все ледь не до блиску.

- Для чого, Йоане? Щоб хтось там насцяв?!.. — Болісно дорікала.

Хоффман й підлеглі вслухалися у претензійне базікання. Стара, на диво, не зважала на озброєних людей в масках, які юрмилися на її подвір'ї, а енергійно лепетала й розмахувала повненькими ручками, тлумачачи щось зніяковілому діду.  Ерік втратив дар мови: “What a  f..ck?” Подружжя  Думітреску боялося потикати носа надвір, а з вікон бачило: прибульцям явно потрібен відьмак!

          Моторна бабуся кудись почимчикувала і Ерік прогремів:

- Востаннє питаю: де тіло?

Перед очима постав блискучий револьвер. Темне дуло норовило випустити  металеву дурепу прямісінько в зопрілого лоба. Позаду, без жалю розтягуючи лляну сорочку, яку Флоря придбала перед Великоднем, хтось різко заламував старому руки. Довкола купчилися темні маски, насідаючи, як нечисть під повнею п'ятниці. Дід зігнувся і не пручався.

         Повільний видих і лемент.  Мантр, почутих на тижні від тренера з йоги: “Я вільний”,  “Я приймаю цей світ”... В голові поставали нові. Тут і тепер: “Я люблю цей момент”, “Я приймаю себе”, “Я приймаю смерть”... І тільки зараз Сем відчув, як вона відступає, лишаючи  по собі правдиву свободу. Замість боятись, як вчора, він злучився зі смертю як з'єднувався з новеньким “Ферарі”, готівкою домашнього сейфу,  гольфовою ключкою, яхтою “Valery” на хвилях Тасманового моря, глибинами Біанчиного кохання. Смертю… Білою як лапландський сніг, природною як мамине тепло і Ерікова дружба... Органічною як журавлиний смузі і курка зі шпинатом на вечерю ... Сем глибоко вдихнув. Букет з планів і мрій почав збиратися купи, а потім розпався на вітрі перепон, обдаровуючи шлейфом натхнення. На подолання. І на життя без гіркоти.

На натягнутій між яблунями мотузці повисла мокра ганчірка —  мало чого, згодиться у хаті. Стара закріпила її синьою прищіпкою й пішла до літньої кухні. В чавунну ванну налила теплої води, зняла хустку, в якій дорогою з поля добряче зіпріла й, заплющивши очі, вимела з голови корову, город і льох. За вікном прямував на світло ліхтарів статечний чорнявий іноземець. Якого випустили на волю.

- Ну я ж тебе питав: зможеш? — дорікав Йоан.

- Я не знімав її, чесно… Тримався до кінця!

      Хоффман роззявив рота: шеф стояв як нічого. Наче не його сині вуста вчора дякували йому за роботу і дружбу. Всі втупилися у боса, а той на посвіжілого Сема. Зручно вмостившись нагорі, повний місяць нишком підсміхувався з банди, яка метикувала не краще за кулю.

-  Опустіть зброю…

 Сем підійшов до сивого діда з розшарпаною сорочкою. Той підвів голову вверх, звідкіля, як завжди, долинали відповіді...

- Дякую, дуже дякую. — Озвався  шатен. – Як ви знали..?

- Ти й сам все знаєш,  – байдуже відповів Йоан,  – це твій бій.

- Генрі, відміна — повідомляв Хоффман, плюндруючи безмовну тишу. Телефоном, якого зарікся носити на ремені.  —  Згортайте зброю, вільно! — І чорні револьвери попрямували до шкіряних чохлів.

Чаклун знав: все добро вернеться, наче додому. Новим зіллям, стаканом парного молока, світлим духом, який забрів  допомогти. Чи штилем зрілого кохання, гідність якого підкреслили хвилі. Й звернувся до Сема:

- Ті, хто пішов від нас, лишаються з нами і далі.

Сем ковтав воду і кожне Йоанове слово. А, поклавши кружку на дерев'яну лавку,  згадав маму. Дивне відчуття нерозлучності з рідним духом знову залило передню стінку грудей, де, —  як він переконався,  —  живе душа. Адже коли Йоан вертав його з дороги до іншого світу, теплішало спершу саме у грудях.

- Мені допомогла вона.  — Мовив старий у відповідь на ті думки. Вустами, що розпливалися в усмішці.

 Як океанський бриз не має нічого спільного з застояною баюрою, так після сварки спалахує пристрасть, бо Флоря  —  то течія, водоспад, ба навіть ураган, принесений з глибин океану підводним землетрусом. Відтак, душевно вибачившись і ґречно попрощавшись, чародій побіг до хліва, де очікувало молочне Хуанітене вим’я. А Сем все стояв… Мама навчала його відповідати. За себе і всіх, хто в команді. Щось треба зробити і для Йоана. Він роззирнувся: під дахом стодоли звили гніздо ластівки … Несила відвести очей. Тут народився він вдруге.... Що треба, те куплять — і  Суонга послали до вертольота за валізою з грішми.  

Хуаніта вдоволено ляскала хвостиком, пригорнувши на сіні малят,  в глибокий сон поринула пихата квочка. Місяцеві, який блищав нагорі, лишалося спостерігати за гостем залитого світлом подвір'я. Грудьми його розливалось тепло...

         Тимчасом з повним відром, неначе парубок на зальоти,  дід біг до літньої кухні, де вже чекала Флоря.  Етикет напучував лишити по собі крихту позитиву, відтак, коли  стариґан їх минав, Хоффман гукнув, кивнувши на літню кухню:

- Мене теж заводять такі!

Здалося, що дід не почув, тож Ерік став йому на дорозі:

- Серйозно! Не ображайтесь! То була моя робота. — І простягнув руку.

- Моя теж. — Відказав бородань, кладучи металеве відро на землю.

Сем дивувався: “Бачити, чути, розмовляти… Як солодко…  Жити.” 

ІІ

Усі скинули  спорядження й розбіглися хто-куди, Сем прийняв душ, дбайливо обтерся і глянув у дзеркало. Звідти дивився рум'яний симпатичний брюнет з ясними карими очима. На поверхні Тихого океану біліли хвильки, з усієї сили хвостами по них лупили кити. В кабіні-їдальні стелився аромат допіо, а з Ерікових вуст – віскі. За аркою в білому чепчику порався містер Маєрс. Поруч, довкола бару за кавою, чаєм, соком, водою, пивом й абсентом юрмилися  хлопці, обліпивши його як мухи слоїк із медом. Фонив телевізор.

Від коучів Сем чув про той фокус. Забери на якийсь час від будь-кого найпростіше і він це зацінить! Можливість бачити, чути, розмовляти, ходити… Та жоден з його тренерів не зміг би, мабуть, втілити прийом так, як вдалося це вбогому румунському чаклунові! Шеф-повар підійшов, збліднув і привітався, обмацуючи Семову руку. Шлейф моря і часнику… Креветки, мідії і восьминіг смажилися з рисом й шматочками карі. Вечеря…

- Так більше не жартуй, ОК?

- Ти про що? — Ерік вирячив посолов'їлі очі. На столі опинились дві апетитні тарілки.

- Дружина для Айвана — найсексуальніша жінка, січеш? Твій жарт міг його образити.

Зі Суонгового рота мимоволі полилось латте, Джордану, що саме клацав дружині повідомлення у месенджер, подумалось, що після того, як Хоффман ледь не застрелив дідугана, навряд чи міг його чимось образити.

- Ми ніколи не торкались цієї теми… Але усе життя я зустрічав жінок, до яких... швидко втрачав інтерес.

Джордан взяв до рук пульт, вимкнув телевізор й пішов до сусідньої кабіни. Решта за ним. На спинку дивану Сем зручно мостив коричневу подушку:

- Ти п'яний, поговоримо завтра. —  Й поклав голову.

- ... лише коли мені стукнуло п'ятдесят, —  наполягав Ерік, не зводячи з Сема очей, — я зрозумів чого їм не вистачало...

- Чого ж, йолопе? — Той занурювався в солодку дрімоту.

- Драйву. Та стара мені про це нагадала… Не боїться зброї! Якби зустріти таку ж... Дотепну, розкуту, яка... зневажає правила... — Й заснув також.

         У рівному польоті “ Еірбасу ” над оповитими штилем Бермудами Семові снились високі гори, карибські краби, гольфове поле, кок-піт “Valery”,  курс на Мальдіви, жеребці, на яких він мчав по землі і над нею... Й русяві кучері красуні без одягу, в які занурював руки...  

ІІІ

Прожектор освітлював скульптурне личко: ботоксу забагато не буває.

- Вона чудо! - Ведуча Карен Метьюс не шкодувала слів, а в душі заздрила. Пропорційно зліпленому обличчю Ванеси, хоч уже зовсім й не рідному, біленькій усмішці на всі зубенята, примруженим від щастя сіреньким, як у вовчиці оченятам, з хитринкою, відомою тільки їх власниці. Що сяють і без мейк-апу й животику, який грайливо визирав з-під білосніжного жакету Dolce&Gabbana, скидаючись на рівногладеньку бронзову пелюстку невідомої квітки. Від кінчиків мідного волосся і до тоненьких шпильок вона обміряла колишню модель, поки та вмощувалась на дивані кольору згущеного молока. А потім випалила до зали, як зробив би це тільки  юнак:

- American beauty! [2]

Скидаючись на пришелепкуватого, у першому ряді підстрибував суфлер, тішачись з таланту, що пер з білявої лесбійки, чиї маленькі груди повнила гордість. Її суспільство сягнуло висот в частині жіночого самоствердження! Третє десятиліття вони маршують, щоб заробляти не менше за чоловіків, долати сексуальні домагання, змінювати стать...  Зимове повітря вдарило в гострого носа точнісінько як вечора, наступного після інавгурації Трампа. Поруч з Джулією Робертс, яка тримала під руку доньку, Кеті Перрі, Скарлет Йохансон та іншими вони відважно крокували, вчуваючи терпкий дух жіночої гідності, що вільно витав в холодному Вашингтоні. Той, що змете неотесану грубість з дороги матері, подруги, дружини і кар'єристки. 

- А як ти домагаєшся свого? —   Ніжно допитувалась Карен, копіюючи бейбі-тон співрозмовниці. Усі розсміялися.

Тиша, мов чорна діра у пізнанні молодих дівчат, які  злетілись, аби почути лайфхаки від ідола, залила майданчик суперінтригою. Ванеса кліпала оченятами і, показово знітившись, продовжила загравати:

- Ну-у-у-у... Я хитра... 

Глушили оплески, з ними вереск обожнювання. Кілька дівчат порозтуляли розфарбовані роти. Карен робила вигляд, наче й вона обімліла. Вдоволено кивав головою суфлер, мовби почув найвичерпнішу з можливих відповідей.

-Чудово, я теж! — Ведуча жбурляла дотепами, а таїла неприязнь. До чоловіка, з яким живе візаві. Не тому, що хлопи не її, а через Біанку Мартінез, з якою приятелювала багато років. З її слів, Сем саме з них. З тих, від кого втікають. На першому місці в нього робота, колекція машин і готівка, на другому — яхта і гольф. Десь третє-четверте посяде жінка. Ті розповіді пронизувала огида колишньої міс Сан-Франциско до екс-чоловіка, що вкупі з острахом підтверджувала слушність міркувань Карен. Та щиро вважала самців людини  концентратом земної агресії. Коли не всіх, то більшість. “Завбачлива матінка-природа, —  міркувала ще в коледжі обтяжена болісним досвідом телеведуча,  — зумисне скорочує популяцію цих створінь.” Про це вона навіть захистила дисертацію, й, метка на словечко,  пробилася в вечірнє шоу “Доброго вечора, Сан-Франциско!”, де по четвергах світилися співаки, актори, зірки реаліті...

На глибокому дні сірих очей і між срібними гудзиками Ванесиного жакету Карен читала: й ця бульбашка бахне, тимчасом, скорений святою наївністю в прямому ефірі,  з пультом у кремезних руках на дивані, де щовечора починаються їх поцілунки, Сем збагнув найбільшого гріха коханої. Кредитка. А інших у неї нема. До нього й зводяться  хитрощі. Як мило!.. — Він видихнув. Зараз вона приїде і, лагідно муркочучи, на всю вітальню запахне лілією, торкнувшись якої він проросте тюльпаном. Онімілий будинок ожив мов сад: простору залу на другому поверсі облаштували у гардеробну, а що й тут не вмістились всі сумки Birkin і Prada,  по кімнаті відвели для них. Триває ремонт в приміщенні охорони — там буде Ванесин салон для стилістів і преси. Нарешті він спекався Сари! Меґасексуальна покоївка, до слова, виявилася ще й королевою денс-полу і влаштувалася в стрип-клуб, де її ядерні булки здобули заслужену шану. Білосніжна “Valery” стала “Vanessa”, залюбки підкинула на Сен-Барт,  й, погойдуючись на бірюзових хвильках, стала гніздечком утіх на цілих два тижні! Так, всього за місяць кредит на картці, яку він віддав коханій, перевалив за півмільйона… Втім, вона надихає...

На міґах суфлер напучував Карен доводити юний зал до білого коліна, тож язиката меншина жартувала про важкий хліб моделей й розповідала історії речей, зіпсутих одна одній за подіумними лаштунками. Студія, якою Карен маніпулювала як дресирувальниця хвостатими кішками, жахалася й сміялася, дивувалась, чарувалась і ледь не плакала. “Все ж, їй щастить,  —  думалось ведучій,  –  мало хто зі списку  Міжнародної Спілки Естетичної Пластичної Хірургії володіє чуттям зробити обличчя на взірець цього. Можуть, — зітхнула вона, — сотворити таке, що сором на люди вийти. Задубілі від “Диспорту” актриси, схожі на загримованих мертвяків, чи, що гірше, “перенатягнуті” мудаком-скальпелем під час невдалої контурної пластики...” Побоюючись прорахуватися, в свої сорок сім Карен гордо носила все рідне. А коли б довелось обирати чоловіка, вибір упав би на неагресивного.  Хоч, це неможливо –   єдине, що їй було в них до смаку –  мужні аромати зі шлейфом античного ладану.  Ведуча стрепенулася і, за сценарієм, всипала під кінець гості доброї порції компліментів. Не шкодуючи молодих долоньок, студія впала у шал...

         Сем здригнувся, через екран відчувши в свій бік підпільну критику без краю й кінця, мети і пристані. Втім, то дрібне, бо по приїзді з Румунії він іноді й бачив чого нема… Тепло ходило за ним на наради, тест-драйви, під струмені шарко, горнулось коли він чистив зуби, плавав у басейні, кохався з Ванесою, гарцював у спортзалі. Дитиною воно навчало відповідати, півроку тому вигнало смерть, а що хоче тепер?

ІV

   Після нічного шторму до піщаного берега нервово тулилися хвилі. Ранок у Сан-Франциско належить першим і кращим. Ванеси нема. Та є  інше. Димний людський силует розпливався, а тепло наростало. У спальні сяяли фіолетові іскри, постать маневрувала в повітрі, то голубіючи, то біліючи. Сем застиг. Точнісінько як в школі, коли, застуджений, він пропускав заняття, вона сіла на ліжко, обережно поклала свою долоню поверх його і передала опіку. Завмерши, Самуель — тільки так вона називала сина —  купався у материній любові...

Але він дужий, здоровий, зігрітий обіймами білих пелюсток... Законослухняний, уважний до людей. Чому? 

       Надвечір дякував Господу за випадкову затримку кортежу. Ніхто не постраждав, але, як доповів потім Ерік, для ліквідації прибули іноземні спецслужби, залучено снайпера-європейця.  За планом на Пост Стріт опів на дев'яту ранку стається аварія, нібито через пішохода. Дорожній рух паралізує, Сем  виходить з автомобіля...  Тут снайпер і робить своє. Пішохід вибіг... 

- А я не доїхав!!!

Тонкий планшет показував розташування штиків охорони. В сусідньому кабінеті сидів Біллі Фокс, міркуючи, яка ж то хитка робота: асистент Самуеля Мартінеза.  Хоффман стежив за кожним із хлопців. Хтось оперативно доповів коли Сем виїхав з маєтку і навіть в який з автомобілів сів.

- Зазвичай, — він повільно  перемелював ситуацію, — перед дорогою я не вживаю напоїв...  — Ерік знав ту Семову звичку. Корки затягуються на годину- дві, в дорозі ж Сем принципово не виходить з автомобіля. Та вранці замучила спрага, крізь помаранчеву соломинку Ванеса тягнула  цитрусовий смузі, тож він налив і собі...

- Джордан.  По черзі до мене. Кожен!..  — Ерік повернувся  до Сема: —  Злив хтось із наших.

- Без тебе б не здогадався! —  Сем різко встав зі шкіряного крісла, зняв піджака, підійшов до бару, дістав дві пляшки “Евіану”, з однієї ковтнув, закашлявся і вбивчо сверлив Еріка поглядом. Той опустив голову. Підозра на Джерсі, але  що він другий тиждень на Маямі, а здатних на пряме усунення більше нема,  — не було причин бити на сполох.

- І ви розслабились. —  Констатував Сем. — Скоріше змився, довбню!

- Кажуть, лікується.

- Якби ж...

- Встановлю.

- Перевіряй інших! Перевіряй всіх!!! — Кричав.  —  Чужих, а особливо... своїх.

- І...

- Що?!

- ... Ванесу?

- За неї відповідаю я. — З вузьких губи стали пухкими й налитими. Кров'ю, що прибувала в солодкому передчутті гостинних лілій й квітучих тюльпанів, які цвіли жагою, лишень вона підіймалась нагору.

- Як знаєш.  — Кивнув Хоффман.  —  Хоч...  – Сем недовірливо підвів очі. –  Її я вже перевірив. Ще три місяці тому.

- Друже, —  всміхнувся Сем, —  якщо ти не довіряв Ванесі, то міг сказати мені про це відразу.

- Не пересвідчившись не смів.

- Пересвідчився?

-  Чиста як немовля. Але якщо тебе цікавлять її походеньки  ...  — Сем напружився, та Хоффман спішив заспокоїти:  — Ще до тебе...  — Сем видихнув.  —  Є відео. До речі... де вона зараз?

- На Мальдівах, вилетіла годину тому. Її ще паніки не вистачало...

- Куди саме?

- “One&Only”, а що?.. Про походеньки почую від неї, якщо захочу. Звіт по акціонерах, їх сім'ях, друзях і всіх без винятку контактах. По кожному з моєї охорони й працівниках маєтку. Маєш два дні.

V

Оранжерея в офісі на двадцять першому поверсі скидалась на оазис: пальми, кактуси, фікуси, орхідеї... Потрапиш сюди тільки здолавши асистентку Еллі, яка царювала в приймальні на випробному терміні. Зелений куток за склом ряснів газоном, з квітки на квітку перелітали африканські метелики. Рослини  по черзі возили до студії, де ті радісно обертались в живу локацію. Раз в тиждень Карен брала до рук помаранчеву лійку й поїла їх джерельною водою. Ті вдячно росли.

Вона зіскочила з крісла й майнула назустріч: 

- Привіт, красуне!

- Привіт, люба!

- Як Метью?

- Тішить успіхами, дякую!

- Це твоє волосся? - Білявка з короткою стрижкою захоплено торкнулася об'ємних пасм, зітхнула і примостилася за столом, заваленим паперами.

- Ти ж мене знаєш. —  Карі очиці спинились на вініловій стіні. На фото в білих лаконічних рамках сяяли Дженіфер Гарнер, Меган Фокс, Джесіка Альба,  Міла Куніс... Поруч із кожною –телеведуча, яка допитливо зустріне в студії хоч Барака Обаму. 

 - Є новина...

- Що? — Напружилася світловолоска.

- Я відмовилась від вай-фаю вдома.

- Теж це обмірковую.  — Погодилася лесбійка. Й насупилась:

- Нещодавно у мене була...  Ти, мабуть, знаєш...

- Пробач, люба, не бачила останні випуски...

- Словом… нова подруга Мартінеза...  —  Як за командою режисера Карен на позір зніяковіла і стала з-за столу.

- О... — Заскочена несподіванкою, Біанка округлила губи.

- Після того ефіру —  Вона змовницьки взяла подругу під руку і повела до скляних дверей, за якими цвіли рідкісні квіти. А потім зашепотіла, немовби криючись у засідці поля бою:  — Після виходу тієї програми мене закидали пропозиціями. Ти розумієш...

Смаглявка втомлено закотила очі.

- Ти таки не дивилася...   Нечувана відвертість! Вона сказала... що хитра...

Подруги розсміялися, вочевидь, Біанка добре знала про кого річ.

-  Це не весело.... Не зволікай. Їх цікавить будь-що.

Обидві замислились… Мартінез. Прізвище -символ  чоловічої токсичності. Втім, в промитих філософською антропологією мізках Карен не таїлось і сумніву: над парадоксальним союзом чоловіка і жінки, чорного з білим, інь і янь стоїть Він, Абсолют, який і передбачив їх синтез. Допоки існуватиме світ... Та як міг Він в Посланні до людей закласти  нерівність, оповівши історію створення ЇЇ з його ребра?!? І приректи жінок на дискримінацію, боротьбу за рівні права, марші холодними осінніми вечорами... 

- Супроти його сваволі є тільки твоя — ну не є її ж! —  воля, проти агресії  — гнучкість...

          Крізь глянцеве скло зеленіли дерева, червоніли троянди, цвіли орхідеї, на колючих кактусах багровіли пуп'янки, а на квітках, ставлячи живий акцент в шматок зеленого раю, сиділи крилаті велетні. І темноволоса фанатка всього органічного вирішила...  Взяти собі тих же флористів.

- Я до чого... —  Наполягала Карен. —  Питали й про тебе...

Кароока красуня  підняла голову з м'якими об'ємними хвильками, які виблискували в офісному сяйві, обняла збентежену подругу і виразно прошепотіла:

- Люба, я не торгую інформацією!

-  Сome on! —  Не втомлювалась лесбійка. — Чи не ти мені стільки розповідала?!  

- Зрозумій: я більше не кохаю Самуеля Мартінеза. Але і не ненавиджу. Плямувати себе донесеннями на нього не хочу, в нас син...

- Ви чуєте це?!? Ще місяць тому ти казала інакше!!!

- Я найняла добрих психологів. —  І Біанка знов опинилася в кріслі, лишивши Карен наодинці з метеликами.

- Справа твоя, та знай: ти сильніша за Мартінеза, інакше б досі жевріла в його клітці... —  І риторично промовила: —  Зрештою, чи думав він про сина, коли своє гіпертрофоване Его ставив понад сім’ю?..  До… речі...  його нема.

- Sto-o-o-p...  —  Монотонно пролунало.

- Серйозно, він зник.

- Стерво ти! —  Репетував Хоффман, притискаючи до посивілої голови навушники.

-  То можна зазирнути до тебе в якийсь четвер?

Офіс зігріли усмішки.

- Давненько не бачились, ласкаво просимо! Затешемо епічний треш, готуйся, ти усіх порвеш!  – Карен покривлялася дзеркалу.

- Прес-секретарка зателефонує щодо умов.  — Розсміялась Біанка, розцілувала подругу, поділилася телефоном Тари Макфіллд, додала в контакти флористів і прогуділа, закриваючи двері:

- Я не гнучка, люба, я тверда і міцна. Тому й сильніша.

Карен зосталась наодинці з паперами. По айфону застукотіли тоненькі пальці.

- Офіс Тари Макфіллд. Чим можемо допомогти?

В приймальні щось гуркотіло і стукало. Еллі панічно заперечувала, але важкі кроки всеодно пхалися, не лишаючи вибору. Тремтячими руками Карен смикнула білу шухляду,  вийняла балончик, зняла чорного ковпачка, вказівний палець поклала на пульверизатор й сховала руку під стіл. Неприборкана злість відмахнула двері, в обличчя вдарило вітром. Від удару зі стін погепали білі рамки, усмішки скарлючили тріщини. Запахло відвагою, пачулі, бергамотом і олібанумом. Карен зірвалася з крісла.

- Лишіть нас. — Наказував Ерік. — І залагодьте там... з іншими.  — Товстим пальцем вказав на двері, що ледь втрималися на делікатних завісах. 

Суонг з Джорданом вийшли.

- Усе гаразд, Еллі. —   Ведуча легенько  всміхнулася пополотнілій дівчині  в закритій блузці й зеленій спідниці-олівці, яка, ввігнавшись, скривилася над понівеченими світлинами. Пройшовши перевірку боєм, юнка поправила великі окуляри, боязко опустила голову й вийшла.

Сині очі зустрілись.

-  Хто. Дав. Вам. Право.  — Сичала Карен.

- Прийти до вас?

- Вриватися в офіс.

Він мовчав, не зводячи очей з високого лоба,  де увиразнились мімічні зморшки.

- Я чекаю пояснень. Як ви пройшли крізь охорону?

- Я і є охорона.

“Нахаба!” —  Майнуло.

- Я знаю хто ви.  — Відповіла.

- Радий, що вас поінформували, міс Метьюс — роботи менше. Сідайте. —  Запропонував Ерік. —  І покладіть руки на стіл, будь-ласка.

- Вважаєте, вам усе можна. — Констатувала блондинка. — Приходити до мене без запису, наказувати, як мені тримати за столом руки, —  зігнулася, непомітно ховаючи газовий балончик назад до шухляди, — зривати роботу, сіяти в офісі паніку... Що ще? — Хоффман мовчав, а Карен йшла ва-банк:  — Так от, Еріку Хоффман, не до тої потрапив!  — Вона сіла, скрутила губи, заспокоїла очі й поклала лікті на стіл, від чого білий піджак натягнувся, виглядаючи трохи малим. Задерта голова трималася рівно, Карен боронилася легко, шукаючи сил на іронію:

- Моя подруга ціла?

- Ми привіталися з Бі.  Візит має причину.  — Пояснював Ерік. —  Ваш інтерес до Містера Мартінеза.  Про його зникнення відомо тільки близьким, звідки інформація? 

Карен фальшиво розсміялася:

- І ви вважаєте, що можете заткнути всім роти?!

 Розбитися за переконання — де в цьому сенс? Тим вона й збурювала його холодний розум. Безстрашність білявки, на декілька років молодшої від нього, одягненої в закриту бежеву блузку і світлий жакет, з манікюром кольору слонової кістки на пронизаних синюватими венами руках відгукувалась дивною п'янкістю. Лесбійки, доєднаної до руху #Me too, феміністки, що битиметься з кожним, хто зазіхне на вигадані нею ж цінності, захисниці прав жінок, які, вирішивши собі, нібито хтось їх утискує, борються з тінню власної ж суті  —  Ерік поблажливо всміхнувся, зиркнув на зелений куток справа, а потім знову на мовчазну Карен... Її опір притягував, оживляв, збуджував...

- У жодному разі. Але я можу допомогти... —  Карен вчулися нотки ніжності.  —  Певний,  що “Доброго вечора, Сан-Франциско!” не завадить організаційно-технічна й фінансова підтримка... — Її сині очі розширились і заблищали. — У вас гарно. — Озирнувся, скорчивши кислу міну над розбитими рамками. Карен випросталась і розтулила вуста. Жовті крильця шепотілись з рослинами, знудьгованими за лійкою. — Міс Метьюс, а чи знаєте ви чим конфлікти людей відрізняються від тих, що є серед тварин? — Вона мовчала, а він перепитав:  — Не знаєте?!. Люди вміють домовлятися... То як?

- Можна просто Карен. — Вона видихнула й підняла слухавку:  — Еллі... Принеси нам, будь-ласка, кави...

V

- Я зняв йому біль оксиконтином [3].

В кабіні пахнуло спиртом, біля вікон стояла кушетка, а поряд стіл. Тіло просило спокою, проте Флінн наказав під'єднати крапельницю і худорляві руки молодого медбрата взялися витягувати з пакета систему. Пацієнт підвів голову:

- А що тут робить... вона?!

- Друже,   —  тут ми: доктор Флінн, Коді і я. Більше нікого.

- Осліп чи що?! Ну ось... Та-а-а... З гострою косою...

Над кушеткою височів штатив. Зверху, перевернутий додолу, кріпився флакон з глюкозою, від нього спадала вузенька гумова трубка, довершена  голкою в вені.

- Ліквідуй, сказав... — Вицідив Сем.

- ОК-ОК. —  Ерік кивнув лікарю, той медбрату і голка опинилася у худорлявих руках. Коді спритно підняв палицю з крапельницею і виніс її геть.

Ерік шукав на блідому обличчі надію, а бачив знеможені зіниці, які зникали за темними віями —  Сем поринав чи в сон, чи в марево... Флінн узяв зимну долоню, притиснув два пальці до зап'ястя,  а Хоффман побрів до кабіни-їдальні. Дерев'яними паличками Суонг з Джорданом ліниво перебирали цукор на дні керамічних кружок. За аркою без ентузіазму порався Маєрс. Ерік гепнувся на диван. Останні тижні він майже не їв, не спав і приймав рішення, які важко збагнути, втім, як і все, що відбувалося з Семом. Який розповідав, нібито бачить чого нема… Та як не угледів...  що на поверхні?!

 Хтось постукав у двері:

- На два слова... Містере Хоффман...

- Завдання те ж, —  не хотів й чути, — дотримати його до Румунії, там в нас є лікар, який вже допомагав...

- Містере Хоффман...  – Шепотів наляканий Флінн  – На борт в його стані не можна і я вас про це попереджав...  Стан критичний, я не прослуховую пульс ...

Сині очі зблиснули недовірою, Ерік проскочив крізь двері кабіни й не зчувся, як знов навприсідки опинився біля кушетки:

- Не смій!

-... ні... Еріку ... прошу...  — Сем розтулив сині вуста. — Вона... вже... тут.

Природна як океан любові, море дружби, любов і ненависть... Вже скоро... Він розтане у невагомості, вічності, маминій ласці...  Сем усміхався. За вікнами літали хмаринки, підстрибуючи, танцюючи, радіючи. Вони теж мали губи, носики й очі... У однієї були глибокі, сірі, з хитринкою...  Яка лишила по собі п’ять мільйонів в графі “кредит” і  порване на шматки серце, що не зібрали купи навіть у Hahnemann University Hospital. Яка виявилася зрадою. В день замаху на Самуеля  СПА ''One&Only'' так і не дочекались Ванеси. Зате дочекався на Маямі Тарел. І поки його агенти купували в Семовому оточенні всіх, хто продавався, за акції вже ніхто не платив їм і половини минулої  вартості. Якісна преса резонно обсмоктувала обвал цін на нафту, падіння  “ТТС”, а  жовта упоювалась війною Джерсі з Мартінезом й прогнозувала останні прижиттєві кроки останнього. Лікарі співчували,  журналісти під виглядом медиків прокрадалися навіть в палату… І Ерік вирішив. Таємно забрати Сема з лікарні, а всім – громадськості, акціонерам, пресі –  повідомити, що він зник. Вдома різко полегшало. Сем встав, пішов на кухню, збив собі полуничного смузі, смачно спустошив стакан і, прихопивши пов’язку, повільно спускався до підвалу  –  прояснити голову. Та не дійшов. І Ерік знову наважився…

- Оживи його! —  Наказував Флінну. —  Вже!

- Кубик адреналіну!

Коді заметушився над столиком.

Як і минулого разу, “Еірбас” сів у Отопені. Хоффман домовився з місцевими й з гелікоптерного майданчика вертоліт підігнали прямісінько на посадкову смугу для літаків. Щоб менше свідків керівництву аеропорту довелося затримати три інших рейси – європейці гнучкі і податливі. Добре такі приземлення організували й у Африці. З ніг збивав вітер, але, за наказом повибігавши з літака, бійці в теплих балонових куртках  занесли накриті простирадлом ноші в салон вертольота, за ними застрибнули Хоффман, Флінн і Коді, гвинт миттю здійняв їх у небо й за тридцять хвилин польоту на північ вони поринули у трансильванський туман, що сів над замком Бран, сосновими горами й могилами цвинтаря, між якими, не прийнятий ні в небо, ані до пекла зависав дух Влада Цепеша, якого Сем знав як Дракулу. Військовий пілот відпустив педаль й розвів руками. Цепеш полетів геть. Імла за вікном видалась Сему дорогою в рай, але серцевий м'яз скорочувався швидше, еластичними артеріями ширилась пульсова хвиля, відкрилися очі…

- Потроюю платню. —  Гаркнув  Хоффман й пілоти вернулися за кермо, повільно долаючи білий гірський дим. За десять хвилин грунт утрамбували металеві лапи. Від різкого удару об землю на борту все здригнулося, впавши на підлогу, порозбивалися флакони з глюкозою. З твердої кушетки, мов воскова лялька, злетів би і Сем, якби на поміч не поспіли ті ж худорляві руки.  Гвинт зупинився, кушетку трансформували у ноші і Джордан відімкнув двері, крізь які висунулась сива досвідчена голова. Ерік роззирнувся й звелів чекати —  поблизу стояв іще один вертоліт. Темніло, у жодній з хат не світилося, лиш на знайомому обійсті чорніли кремезні фігури. За хвилю броньовані хлопці оперативно чимчикували до транспорту, яким прилетіли, й між темних постатей проглядались накриті ноші. Хто це тут ще?.. Пригледівшись, Хоффман впізнав. Начальника охорони, з яким пересікався в польотах. Він працював на арабського шейха Таліна Султана аль-Махмеда. “І ти.. теж...  Назад на ношах... Чому? Невже не допоміг?”

- Слухай сюди.... йолопе! Ставай на ноги, маршуй до хати, у стайню, в підвал — куди хочеш й вертайся живим! Бо... вб'ю...

Серцеві удари пришвидшились, збурена власним адреналіном, коронарними артеріями забігала розлючена кров. Сем очуняв, здригнувся, на опалих  щоках зарожевів рум'янець. Суворі сині очі нагадали йому тата.

-  Коли я помру... тебе звинуватять у викраденні... Пробач...

-  Спробуй-но тільки...  —   Ерік рвучко скинув із Сема покривало.

 Хто він, коли не виконав головної її настанови: відповідати за відданих?.. Очі налились сльозами. Сем опустив голову: на всохлому тілі самотньо висіли білі труси. Високі сосни тягнули до нього свої гидкі зелені лапи. Джордан одягав шапку, а Суонг з Віннером міцно тримали кушетку. Сем сів і босими ногами ступив на ледь розмерзлу землю.

- Тільки не махай більше револьвером — Він кивнув на знайоме обійстя —  ... що б там не трапилося, ОК?..  Чекаєш три дні.— Кашлянув і всміхнувся. Ерік запам'ятав. Наказ і ту усмішку.

Синє тіло розвернулося до сільських коминів, з яких стирчав дим, і маленьких обійсть, де чувся псячий гавкіт. Крізь сутінки Сем бачив хатину, хлів і погріб... 

Усі завмерли й дивилися вслід. Ерікові очі блищали від сліз — це Семів бій..

VI

- Щось не те з кармою...

- ОК...

- Мені здається, я рухаюся не в тому напрямку.

Міс Макфіллд святочно підбадьорювала клієнтку:

-  Чудово, що ви це розумієте!

- Мені сорок сім. — Продовжувала Карен. —  Я пройшла шлях від дівчини, яка вдень підносить режисеру каву, а вночі сидить за підручниками... І до доктора філософії. Від жінки, яка чекає на чоловічу пару і до тієї, яку чекають поки вона реалізує себе, ловиш? Я вкусила смак боротьби і горда, що такі як ми диктують тренд решті. Жінкам, яким за сімейним тином ще втямки їх можливості, хоч зараз їх усе менше. А знаєш чому? Бо пута стосунків не органічні для нас, не накладаються на нашу свободу, натомість плюндрують її, породжуючи сваволю і зловживання. Потім, притиснувши обдерті хвости, ми втікаємо у спільноти постраждалих від фізичних і психологічних насильств, сексуальних домагань і ще бозна куди, наче киці після весняних гульок. Чи не годі йти за інстинктом? Прокинувшись, частина з нас таки починає керуватися розумом. Й чинить протидію, це тішить. В нас виходить, еге ж! Знаєш чому? Бо зверхність чоловіка над жінкою протиприродна... Ха! Тому й долається вона легко! Це бульбашка, попіл на вітрі свободи, який ми розвіюємо, визнавши себе. Зверхність, між іншим, —  поріддя чоловіків, жінка над жінкою її не має. Нам не дано це природою, за визначенням, ми об'єднані іншим інстинктом... Ти знаєш...

- Yeah…  – Тара замислилась.

- Так от...  — Рука провела короткими пасмами. —  Відмовившись від страждань я дійшла пристані щастя. Не з чоловіком, звісно. З Монікою я мала стосунки, яких не дав жоден з ... самців. Вісім років поспіль... Вечір нашого прощання був... — вона замріяно всміхнулась, — з чоловіком таке важко собі уявити: тихим і мирним.  — Й схопилась: —  Точнісінько як той, коли ми зізнались одна одній в коханні. Без звинувачень, погроз, шантажу... І, знаєш, я не хотіла б змінювати будь-що в своїй історії, бо моя, як і багатьох інших — диво народження особистості...

- То що ж не так?

Співрозмовниця злісно зблиснула очима, де були відвертість, зневага до Тариної юності й прохання по поміч... Той погляд вона вже десь бачила. Належав він... Здається... ні — точно! — Біанці Мартінез, колишній моделі, яка рюмсала після розлучення  поки двадцятий раз не описала сімейний рай в деталях. Трюк Тара вивчила в коледжі, але на ту клієнтку він подіяв...  — вона напружила пам'ять —  спочатку брюнетка обливалась водою, аби не зомліти... Стирання спогадів про втрачену любов потребує сеансів з п'ять. Потім клієнтці  навіюється думка: майбутнє цікавіше, в ньому є все, що ти сама собі забажаєш. Третім кроком —  вправи на пошук нового щастя. Та вже через дві години першого візиту Біанка зірвалася з крісла, оголосила, що колишній зовсім їй не підходив і вона... хоче нового. Тут і вже! Класику особистісної драми перекосила психологічна мобільність, тож Тара  порадила їй флірт з усіма без розбору чоловіками. При цьому уникати продовження. Що з того вийшло так і не знає —  Мартінез більше не приходила. Через кляту мобільність, буває, не отримуєш очікуваного гонорару...  Але приходять наступні, а з грішми практика: немає нічого доконаного, де йдеться про людську психіку! Можна спробувати  —  її пронизала цікавість — попрацювати і з цими переконаннями. Хоч... Тут складніше, надто ця раціоналізує, до того ж, оповита гординею, егоцентризмом, ще й недовірлива як дідько. Тара ризикнула:

- Мабуть, ви знайомі з концепцією Стівена Кові... Тож знаєте, що в ваших інтересах розширити коло свого впливу...

“Знайома? —  Здивувалась телеведуча, зиркнувши на міс Макфіллд. —  Ми сиділи і спілкувалися як оце з тобою... “ Але змовчала.

- Ось мій план.  — Психолог перебирала в руках авторучку.  —  Крок перший: встановлюємо  кармічні цілі. Другий — робимо вправи на їх тримання в свідомості, третій — на керування собою у повсякденні. Згода?

- Чом ні? — Піймалася Карен.

- Знаючи вас, Карен Метьюс, —  Тара намацала підхід, — не маю сумніву:  ми вийдемо на цілі, а ви –  на верхівку самоактуалізації. Але... мені потрібна ваша співпраця.  Зосередьтеся... Відповідайте швидко, без роздумів, ОК? Що для вас зараз має найбільше значення? 

- Робота.

- Розкажіть про вашу роботу...

VII

Зомбі з його комп’ютерної гри ожив.

- Та-ту...  – Злякався Урсу.

Тудор озирнувся: біля хліва, поріг якого більше не переступали копита Хуаніти, стояло людське тіло, хитаючись, наче суха тополя на вітрі. Подолане некрозом серце хилило Сема додолу, закотилися очі і він не втримався на ногах. Чоловік в темній куфайці і шерстяній шапці кинув саморобного віника, підбіг до гостя, зігнувся і намагався підняти його з колін.

- No!  — Відмовився Сем й поповз до хати. На дверях висіла колодка. Він озирнувся: де Йоан, де Флоря? Крім рідної, Тудор не знав жодної мови. Його батьки померли. Довкола стояли туман і тиша. Дві пари чоловічих очей безпомічно заблищали. Голе тіло приречено розпростелося по збайдужілій сирій землі –  коли що, вона гостинно прийме і його.

Ключ у колодці повернувся, чоловік вийняв дужку із серцевини й натиснув на клямку. Двері прочинились самі. В хаті стояв ослінчик й знайомий запах. Сем видерся на бамбетель, спиною відчув зимнюще дерево, а відхекавшись, що холоне і сам. Тудор пішов по дружину. Як і тоді, в кутку висів часник і сухі квіти, неподалік –  чи справді, чи марилось –  горіла свічка, хтось полегшував йому перехід. Не приховувала радості тітонька Жоржет, її чоловік, дядечко Марк, який пішов услід... І тато. Родина стояла, всміхаючись. Всі окрім… неї. Ті хто пішов від нас, лишаються з нами і далі... — Авжеж.

 - А як щодо живих, діду? 

Тиша мовчала, а свічка горіла.

Метью... За забавами з Ванесою він зовсім забув про одинадцятирічного хлопця. Замість прийти на вечірку, влаштовану Біанкою в день народження сина, наступного дня він заїхав, спішно потиснув малому руку, скупо поцілував і вручив квадрокоптер, який  купив напередодні Біллі. 

 Над головою сяяли небесні світила, море іскор зібралось докупи і утворили одну, за якою пильно стежили заплющені очі. Між двох світів доконечно не відчуваєш жодного, але збагнеш себе духом, якому, по-суті, усеодно де бути. Лиш би звільнитись від тягаря...

Вгорі щось тріснуло. Ніжним вітерцем влетіла знайома сила. Спокою і тепла. Що теж раділа. Рідній хаті, де раювала по-своєму. Носу вчувався запах сирого погребу, у пересохлому роті смакувало кришталевою водою, над Семом гусло невидиме тепло. Старих порепаних рук... “Ті, хто пішов від нас, лишаються з нами і далі.”  — Всміхались зелені очі. Могутні й безмежні.

Пара спинилась перед високим порогом.

- Це той арабський принц?  — Поцікавилась Стурдза.

- Ні, американець, з'їхав з котушок.  Впустив, бо при смерті...

Молодиця захрестилася:

- Чуєш? Белькоче щось сам до себе...

Новий вдих... Повітря все менше... Високо-високо, огорнута білосніжними хмарками, новоприбула душа перетворюється на зірку і сяє, очікуючи нового сходження. На голубу планету і яхту, яка проносить над океанськими глибинами, зелене-зелене поле, де, промчавши свій шлях, злітає у лунку гольфовий м'яч. В наступному житті... Не буде ні Біанки, ані Ванеси... покидька Джерсі і Біллі Фокса, який йому продався. Він відлітав, відпускаючи біль, а той відпускав його.

- Метью, синку, пробач...

- Молімось...  — Прошепотіла Стурдза. Вони склали руки.

Дух закружляв над буковим бамбетлем, скринею, столом, ослінчиком, напівживим тілом і опустився на діл:

-  Йдемо зо мною?  — Озвалась тиша.

-  Ні. —  “Досить вагань!” — Подумав Сем. —  Хочу ще бути тут... 

- Тоді залишайся.

Бамбетель теплішав. Ніжність, опіка і ласка...  мама! Йоан привів і її! Об'єднавшись, спочатку тепло залило грудну клітину, потому серце, оживило судини, в яких, виштовхуючи фіброзні згустки, дзюрчала гаряча кров. Тепло розлилося головою, руками, ногами... Тітка, дядько і тато більше не кликали за собою, а стали на захист. Життя у цьому світі, як і схотів Сем. Таки не час. Він відкрив очі…

VIII

- Можливо, ви забагато від себе вимагаєте?

Карен здивувалась:

-  Не думаю, ким би я інакше була?

-  Робота.  Тут кармічне завдання виконується, згідні?

- Та-а-к, хоч... знаєш... можна і краще.

- Що для цього потрібно? —  Вона працювала за схемою.  

- Не. Знаю. —  Міркувала Карен.

-  Гаразд, що зараз викликає найбільше незадоволення?

-  Недооцінка жінок.

- Чому їх недооцінюють?

- Бояться.

- А ви б хотіли щоб вас не боялися?

-  Гадаю, так, це відкрило б нові можливості для співпраці. Ми ж не тварини, авжеж?

-  Звісно.

-  Я боєць і знаю про це. — Набундючилась Карен. — Але останнім часом, — вона важко зітхнула, —   не вистачає... чогось більшого, ніж те, за що я боролася всі двадцять років...

- Якісної співпраці...

Її очі вирячились і заблищали.

- ... яка прояснює карму.  —  Тара насолоджувалась реакцією. Клієнтку долали ніжність, томління і трепет — клубок розплутувався. Зболена витісненням, вона нарешті наважилась:

- Просто... Я... Я... Зустріла чоловіка...  — Світловолоса голова піднялась до стелі в проханні, сині очі стиснулись, ніби їх власниця зізналася в смертному гріху й чекає на вирок. 

- ОК, чоловіка...  – Машинально повторила Тара.

- .. з чийого ребра хотіла би бути створеною.  — Додала Карен. 

-  О... Як його звати?  — Дивувалась психолог. 

- Ерік...

Очі Тари всміхалися.  —  Фрейд і Фромм не брехали...

ІV

- Модель, філантроп, it-girl [4] і просто моя подруга. Біанка Стентон!

Суфлер вивалив язика наче голодний пес. Світлові потоки стелили шлях на студійний подіум, де подругу очікувала Карен. Позаду за склом зеленіли пальми і, обхопивши міцними пазурами гілки, гордовито сиділи червоні ари.

Від інших Сем часто чув, що її самозакоханість не має підстав. На Біанці була довга рожева сукня з тоненької бавовни. Пружне декольте огортали вузенькі стрічки, на підлогу спадали призбирані хвилі, з-під яких, довершуючи безграничну жіночність, визирали гострі бузкові шпильки. Час від часу замість двох красунь на екрані великим планом з’являлися ніжно-рожева орхідея чи замислений папуга. Домашній кінотеатр – єдине, що Сем привіз з маєтку, який пішов з аукціону.

- Найгарніша з усіх жінок на восьмому місяці вагітності!

-  Найдотепніша з усіх телеведучих!  – Сяяла Біанка.

Присьорбнувши води, Карен плавно поклала стакан з водою на стіл й легенько струсила головою. Її помолоділе личко огорнули відрослі пасма.

- Як твій малюк?  –  Очі дивились на круглого животика.

- Добре, дякую.  – Гладила його Біанка.

-  Отож, інтрига року!  – Дівчата  затамували подихи. – Які жіночі хитрощі використовує Біанка Стентон, щоб домогтися свого?

Не так давно на цьому дивані кольору згущеного молока сиділа Ванеса. Приходячи до Сема в реанімацію, Ерік уникав запитань як тільки міг. Але той витягнув з нього. Про Джерсі й Ванесу, що, як трансильванська вовчиця, підкорюється лише інстинкту хижачки. Цікаво, чи здогадалися б вони, якби не розповіла тоді Карен? Так, але пізніше. Чи, може, й запізно…

- А я не послуговуюсь хитрощами.  — Від дурнуватого виразу на обличчі суфлера лишилось кисле зневір’я.  —  На розумного чоловіка вони не діють...  — Артистично зітхнула Біанка.  — А хто на них піймається, не цікавий мені...

Ведуча знизувала зацілованими губами:

- Wo-o-o-ow, яка епічна!

Гучні оплески змусили Сема стишити звук.

- Не цікавий мені… — Повторював котрийсь з папуг.

- Що ж нового в тебе, come on!?

- Справді, до біса сценарій, коли навпроти тебе сидить Біанка!  – Викручувалась блондинка, яка змінила хлопчачу стрижку на об'ємні локони, піджаки на рюші, а недовіру на усмішку.

 LED-екран зеленів від пальм. Пробувши в румунському погребі три дні і три холодні ночі, Сем збагнув, як сильно переоцінював значення Джерсі, акцій, рахунків у банках, підпорядкованої йому вертикалі й домашнього сейфу... А по приїзді першим подав Тарелу руку та побажав успіхів. Обличчя того відразу насупилось, побагровіло… А Сем здобув правдиву свободу. Заробляти фінансовими, інвестиційними тренінгами, працювати яхтсменом, тренером з гольфу, персональним коучем, допомагати таким, яким колись був і він... Еластичними судинами невтомно текла гаряча кров, надихала його, а він її. У вазі на столі чекали саморобні льодяники, з іншої оберігав букет засушеного звіробою.

- То що в нас проти їх сваволі, дорогенька? – Перехопила ініціативу Біанка.

- Воля.  —  Чемно погодилась ведуча.

-  Wo-о-о-w!— Кивала до зали гостя. Дівчата всміхались.

- Проти агресії...

-  Stop, здається, тут я беру інтерв'ю!  —  Закапризувала Карен, чиї фантастичні метаморфози промовляли красномовніше за таблоїдних авторів.

- Проти агресії-ї-ї-ї...  – Наполягала подруга.

- Гнучкість…

Дійсно, її самооцінка любила осідлати коня і мчати до небес, де обидві отримували недоторканність. Незбагненна, сяюча, із дивними переливами, як і колір її волосся. Ніхто не знав від кого ті сукні  – Біанка вважала, що чванитися брендами  це моветон, не сягнув споду карооких глибин без хитринки на дні –  ті очі просто його не мали...  Знаючи кожну її думку,  щоразу наштовхуєшся на несподіванку. Сему не наздогнати тих думок. А Біанка ніколи не опрісніє, її слід не вигладити. Жінки йдуть бо так захотів Господь, який єднає і допускає розлуку. Щоб люди краще пізнали себе ж. Не є це ні добре, ані погано. Принаймні, так каже йому Карен. І Ерік згоден.

- Оце так треш!.. До наступного четверга-а-а-а!

- Bye-bye!

Блискучий, достойний змагання. Чужий трофей, який він так і не здобув.

На LED-екрані блимала реклама.

___________________________________

1.     Світові байдуже якщо ти помреш.

2.     Краса по-американськи.

3.     Опіоїдний препарат, який широко застосовують, зокрема, в США для знеболення.

4.     У США: жінка, відома появою на світських заходах.

16.01.2020р.

Наталія Михайлів

Друзі!
Якщо ви пишете сценарії і промови, пісні чи прозу, малюєте картини чи генеруєте будь-які ідеї, то знаєте, якими потужними творчими інструментами є інсайт чи муза... А ця новела з'явилась шляхом застосування іншого підходу: Творчість - це навик! Спочатку ідеї з'являються тут!
Щиро бажаю Вам творчого наснаження, яким керуєте тільки ви!