Родина і біцепси

Вілла 1893 року Юзефи Франц, власниці гіпсової фабрики, вдови Йосифа Франца на розі вулиць Мельника та Коновальця у Львові

     М'язи викручує біль. Спорткомплексу “Україна”  майже сто років. Поряд вулиці Гіпсова і Коновальця. На першій в 1856 році мав віллу власник гіпсової фабрики Йосиф Франц, а на розі другої та  Мельника сорок років потому для його вдови Ян Пєрось спроектував найбільш видовищний з тутешніх особняків. І скільки би ви не знали про це загадкове місто, завжди є Львів, якого ви ще не бачили! До того на цій місцевості стояли непрохідні болота, а нині в жіночому фітнес-залі “Еллада” стоїть з десяток клієнток.

Трапилося це шість років тому.  Штанга-“четвірка” вислизає з руки Олі, студентки Львівської політехніки, коли та лежить в тренажері, “прокачуючи” грудний м'яз,  і боляче вдаряє дівчину по обличчю. Втім, того суботнього ранку ніщо не віщувало біди. Тренерка Наталя по черзі підходить до кожної з нас, одній поправляє руку,  іншій ногу, ще комусь корпус, дає настанови.

 Приміщення двадцять на двадцять заставлене велетенськими тренажерами, м'ячами, гирями, штангами. На носі літо, час приводити тіло у форму.

 Олена сидить в декреті з дворічним Марчиком. А зараз, у залі, трудиться над боками, нахиляючись з гантелею вліво і вправо. Юля прийшла за компанію. Товариство Олі складає одногрупниця Марта, що раз у раз зиркає за велетенське вікно, де понад століття стоять австрійські будинки-люкси —  достойна візитівка житлової забудови величного західноукраїнського міста. Потім облизує губи зі стійкою червоною помадою,  не маючи наміру себе перевантажувати.

Донизу скочуються крапельки поту,  та гірше сидіти вдома й чекати, що все внормується само по собі. Лунає музика...

- Дівчатка, зверніть увагу!  — Тренерка перекрикує Енріке Ігресіаса,  акустика ж зали підсилює її твердий голос.  — Наталя дихає правильно! Коли ми робимо зусилля, то... видихаємо!

І, підіймаючи трикілограмову гантелю, показує це на собі.

- Окей! — Озвались студентки.

Задумалися всі, та тільки не струнка жіночка років п'ятдесяти, що саме лежала на спині поверх зеленого хідничка, розстеленого на паркеті. Посміхнувшись, вона продовжувала підійматись й заводити закладені за голову руки то за праве, то за ліве коліно. І замість кривитись від дискофорту,  правильно дихала.  Поміж підходами Юля й Олена перешіптуються і посміхаються, наче мова зайшла  про щось вкрай інтимне.

Харизма  немолодої пані притягує.  Пересікалися в цих стінах ми з нею роками, а бесіду завели тільки сьогодні. Ірина — майор міліції, що понад двадцять років віддала службі. А потім вийшла на відпочинок, не дочекавшись пенсійного віку. Причина, за її словами,  — новонароджена онука.

Настав час другого підходу до масивного залізного тренажера, покликаного робити  гомілки рельєфними. Підіймаючись на носках з п'ятнадцятикілограмовим тягарем на спині, головне  — повільно видихати. Влада над процесом поглинання повітря дуже згодилася під час  Пригод у пологовому будинку А зараз розслаблює краще за йогу.

Поміж підходами зустрічаємося з Іриною на паркеті для шейпінгу. Запитую в неї про онуку.

- Агукає! — Зраділа та.  — В липні буде піврочку!

Оля втирає чоло, а Марта стріляє поглядом за вікно. Наталя повчає Олену з Юлею, яким відтепер  має бути гарнір: гречка, рис. Жодної картоплі!  Найсмачніше - це бути худою?

        Існують жінки, яким вдається зберігати гармонію будь-де, у будь-який час і в будь-якому віці. В Ірини все виходить напрочуд невимушено:  качати прес, скакати на скакалці, вправлятися з м'ячем. Й розслаблювати при цьому обличчя. Володарка спортивної й водночас жіночної статури — рідкість для її віку, і лагідних, привітних  очей. Після участі в одній непростій справі, за її словами, захотілося більше бувати з сім'єю. А донька вперше стала мамою. І пані офіцер без вагань звільнилася з престижної служби.

-  Хіба це привід зректися роботи? 

-  Тобі так зараз здається! —  Вона відказує, ковтаючи воду. —  Колись я теж так думала.

       Дівчата дивляться на власні відображення у дзеркалах від підлоги до стелі, і, певно, собою не задоволена жодна, крім Марти. На щастя, сюди не ходять чоловіки, відтак, жодного зайвого погляду! Підтримувати ритм усім допомагає музика. Робота триває,  настав час грудного м'яза. Коли відтискаєш штангу, здається, працюють також і ті, що на животі, руках,спині...  Перерва в кар'єрі —  не привід не впізнати на виході своє фізичне і соціальне обличчя! Мама в декреті: ріст не спинити!

Обличчям, руками, ногами знов котиться піт... Двадцять один, двадцять два...  Темніє в очах... Тридцять!

Робота віддалила пані Ірину від чоловіка й доньки:

-  Він жив собі, а я собі.

Знайоме. Коли твій шлюб тріщить по швах. І некероване відчуття, що це від тебе не залежить. Що далі?

Співрозмовниця  здригнулася і, ніби прочитавши мої невеселі думки, повернулась обличчям із пляшкою популярної мінеральної води в руках. А потім, вдивляючись прямісінько в очі, мовила:

- Життя прожити — не поле перейти!

          Почули всі.

 Лежачи зі штангою в руках, погляд спрямовується в одну точку.  Біла стеля то розпливається, то знову збирається купи, безслідно зникають музика і голоси, а руки перетворюються на непосильний тягар і джерело нестерпного болю.

Біль — супутник нашого життя, інакше ми б не розвивались — заїжджена теорія стає пустішою за непролазну тупість, лиш справа торкнеться тебе.  Й розчарування, яке не лікується. Найкраще, що можна зробити в ці миті — це формувати м'язи.

Юля й Олена, як з'ясувалося, теж розмовляли про сім'ю. Марчик — річ ось у чім —  уперто ігнорує колиску, дбайливо принесену бабусею і дідусем, а засинає тільки в їх з чоловіком ліжку. Так як квартира однокімнатна, а малюк ще й досить чутливо спить, доводиться усамітнюватися на кухні, у ванній. Стелити на коридорі...

- Нечесні стосунки це бруд. А чистота показує світ зі сторони!

Іра, Наталя і Юля озирнулися:

- А хіба в парі тобі не “показує” ще більше?! – Цікавиться перша.

Ірина знає все! Проте сьогодні життя підкидає виклики, про які не підозрює навіть вона. Тож, краще вже холодний душ на голову, ніж бути з людиною, яку ти більше не кохаєш. А болю властиво минати як крепатурі після вправи “Гомілка у тренажері”.

Найкраще м’язам ніг зараджує розтирання. На черзі біцепси... Таке відчуття, ніби хтось міцно стискає  руки зсередини, й вони мимоволі тремять. Серцевий ритм стабілізувався. Тіло адаптується легко, коли дискомфорт приймаєш за дар.

- А другий раз я би на це вже не пішла!

- В лиху годину скажеш! — Заперечила Іра, мовляв, негативний досвід сімейних стосунків не можна нести з собою в майбутнє.

- “Лихої години” нема! — Відказую.

- Наталю, ти вже зробила прес? — Гукає тезка.

Почувся удар. І крик. Досвідчена “фізручка”, Наталя  підбігає до постраждалої і відкладає горе-штангу набік. З Олиного носа полилася молода кров, змішавшись зі сльозами  неприродного болю. Продовжувала лунати музика, дівчата полишили вправи, а тренерка  швидко повела бідолашну до виходу.

Перевдягаючись, Іра поділилася пляшкою води і спогадами про перипетії їх з чоловіком шляху довжиною у тридцять років. Сидячи на вузькій лаві, на певний час ми завмерли. Від співрозмовниці йшло материнське тепло.  Дружба - індивідуальна і глобальна цінність! На тенісному корті, що його бачимо крізь вікно, м'яч відбивається то від землі, то від ракеток.  Гравці пропускають, а потім наздоганяють його, адже поразка це стан.  Півторагодинне заняття подарувало нам дозу ендорфіну,  тож настрій  чудовий.

Тоді, шість років тому, Іра сказала, нібито все в житті визначено наперед. Важко  погодитися повністю, але змовчати на це можна. І дати їй обіцянку: як би не розвивались події далі, різких рухів не буде.

На вулиці Мельника все залишалось без змін. Барокова оселя Юзефи Франц, яку декорував Едмунд Плішевський,  стояла, як і сто п'ятдесят років тому. В вікні особняка пробігла чиясь тінь, наче тієї травневої суботи вдова магната усе ще там, всередині своєї вілли. Як і сучасні жінки,  розглядає себе у дзеркалі. Позбавлена, щоправда, можливості моделювати прес і біцепси. Потом і болем. Що так чи інакше пройде, зробивши тебе сильнішою. А, переживши крепатуру,  лишається одне: Розцвісти!

11.05.2019 р.

Наталія Михайлів

Ще про Львів:

4 найкращі панорами Львова

На Різдвяні свята - до Львова!

Стрийський парк у Львові. Ковток природи

Високий Замок. Welcome!

Місця сили та чистоти Львова. Частина І

Місця сили і чистоти Львова. Частина ІІ. Львів- український

Місця сили і чистоти Львова. Частина ІІІ. Слово - не горобець

Площа Ринок у Львові (VIDEO)

        Звідкіля росте коріння?

Подібні історії:

Неможливого не існує

Місця під сонцем

Коли співають ангели

Форма чи зміст?

Мода і демократія

Дружба – індивідуальна та глобальна цінність

Інструмент реалізації бізнес-плану

Незалежно від першого кроку до дружби, нас підсвідомо цікавить її результат. Що й казати – навіть країни вступають в «альянси», «союзи», аби почуватися комфортно, відчуваючи захист. Їх не гнітять ні обмеження  національних суверенітетів, ні передача окремих функцій  наддержавним органам, ні спільна валюта, ні відкриті кордони. Дружба зобов’язує, однак воно того варте. Держави вибудовують стосунки на засадах партнерства: ти мені – я тобі. Цим особистісна дружба і відрізняється від міжурядової, принаймні, мала б.

«Бережи нас, Боже, від друзів – від ворогів самі відіб’ємось!», «Дружба дружбою, а служба службою»,  «Ти відкрий подрузі двері, але серце їй своє не відкривай», «Чим інтелігентніші люди, тим менші вони колективісти»…  Народне слово  застерігає від безграничної довіри й щиросердечних бесід. Сучасний ритм життя, у свою чергу, розвиває індивідуалістичну концепцію особистості, надиктовуючи  моду на винятковість, неповторність, ексклюзив: «Пильнуй свій простір, не роздавай енергію іншим, не зливайся з собі подібними!»  

Одначе між маргінальністю та індивідуалізмом, як між геніальністю й безумством, межа дуже тонка, а світ зав’язаний на таких пласких речах, що кожному реалісту, який себе поважає, навіть розмірковувати про це ніколи. Посидіти за келихом пива чи філіжанкою кави, продумати плани нових надходжень і втілити їх…  Один в полі не воїн – звісно ж, з друзями. Буття комерціалізується  і все частіше ми бачимо один в одному партнерів  або конкурентів,  «правильних людей» або тих, хто для нас не має сенсу…  Втім, це  не заважає нам за нагоди бажати один одному «щирих друзів».  Не гасне й мода на перенесення робочих стосунків в площину дружніх, мовляв, і  людям добре, і бізнесу. Психокоучі настійливо радять перетворити дружбу на корисний і практичний інструмент реалізації бізнес-плану – на корпоративних вечірках ніде яблуку впасти, і всі щасливі. Надто – ті, хто усвідомив економічну невигідність конфліктів між підопічними.

Під одним знаменником

Набравшись сміливості, одного разу можна зізнатися собі: в основному наша діяльність складається з доходів та видатків, роботи й дозвілля, інвестицій і результатів від них. І в світі культу матеріального дружбі не залишається нічого іншого, аніж… пристосуватися, поставивши перед нами нове проблемне питання: чи продовжується вона й тоді, коли закінчується спільний фінансовий інтерес? Чи може існувати незалежно від грошової, кар’єрної та іншої доцільності? Адже подібним дружити між собою легше, й якщо, посеред інших, ось ця  подібність охоплює і соціальні ознаки, наших моральних якостей це не применшує. Бо кожен потребує любові і визнання, обміну думками та щирої усмішки без фальші. Всі відчувають потребу у комусь такому, в чиїх очах відображатиметься їх кращий ракурс. Зазирніть другу у вічі – кого ви там бачите? 

Для друзів значення мають лише спільні цінності та інтереси, думки, якими можеш поділитися, не ризикуючи, що тебе не зрозуміють. А що і як нас об’єднало – речі вторинні. Відомо, що спільні проблеми – великий фактор єднання. Так люди світлої думки і правильної системи моральних координат стають солідарними один з одним по всьому світу. І це обнадіює. В глобальному вимірі саме єдність демократів і   правильних ідей є сильним важелем протистояння Всесвітньому злу в особі  агресивних правителів, екстремістських рухів  та інших нездорових тенденцій сучасності і вічних проблем людства. Цінності – те, що здатне поставити під один знаменник людей у різних куточках планети, незалежно від рівня достатку й освіти, кольору шкіри  і ВВП країни їх громадянства.

Де мрії стають реальністю

В людської дружби є багато спільного з коханням. Як і останнє, вона є союзом, де мрії стають реальністю. Це також сплітання душ, що здатне оживити уявні образи.  Ні те, ні інше не можливе без довіри. Друга, як і коханого,  ти відчуваєш серцем, співпереживаєш  і завжди готова прийти на поміч. Там же, де рідність душ сходиться із пристрастю, існує те, що називають «ідеальним союзом».  Це – вкрай рідкісне явище. Як тільки чогось у ньому бракне, союз під загрозою. Не даремно у слова «дружина» корінь – «друг».

 Де вже тих друзів у нас хоч греблю гати, то це в мережі. Та й дивно було б, якби в еру прориву технологій і масового занурення у віртуальний світ не експлуатувалась  би  в його рамках найбільша  соціальна потреба, якою є  спілкування.  Проте хибно вбачати в декларативній дружбі лише негатив. Колись «дружба починалася з усмішки», а тепер  – з інтернет-заяви –  світ  динамічна система. Все тече, змінюється і розвивається, та вірити в те, що за якийсь час такого поступу комунікації навіть обійматися ми будемо через клавіші і монітор не хочеться. І ще: не можна ігнорувати парадокс, що в час масових інтернет-друзів та  існування потужної платформи  для спілкування, справжньої дружби не більшає, швидше навпаки:  стає дедалі менше.

У пошуках раритету

Щира дружба стає раритетом - у натовпі кар’єристів й адептів матеріалістичного способу мислення розгледіти  «свою» людину не так легко.  Вдягаємо маски – тимчасові й постійні, ховаємося за образами, несвідомо часами нехтуючи справжніми стосунками. Потім нас навідує самотність, яка не компенсується іншими благами. І тільки той, хто справді вміє дружити,  відчуваючи друга, яксамого себе, розуміючи його без слів, ніколи не комплексуватиме з приводу того, що друга в його житті сьогодні немає. Врешті, це привід познайомитися з собою. Якщо ти  самодостатній, то  вмієш як в ефективній комунікації зімкнутися, так і гідно лишитися наодинці лише зі своїм єством, здійсненими мріями й невтіленими планами, бідами і радощами, внутрішніми конфліктами і перемогами. Ну а коли все ж зустрічаєш споріднену з твоєю душу, то зробиш усе, щоб їй із тобою було комфортно, не завдаси прикрощів і не засмутиш. Знаючи ціну дружбі, не проміняєш і не зневажиш, не продаси її і не промигнеш. Як і в коханні, важливо не оступитися, а нескінченно дарувати тепло душі. Тож незалежно від настрою й погоди, проблем  і перспектив їх вирішення: шукаймо, знаходьмо і бережімо друзів!

Наталія Михайлів

Ще:

Масова культура: зберегти себе

Ідеї Vs. самомилування: чия візьме?

Плітки проти амбіцій

Мода і демократія

Люди, гроші і час як бізнес-інструменти

Гроші вас люблять

Статистика: більшість починань завершуються крахом. Вкласти менше, щоб отримати більше  — так хочуть всі, але отримують одиниці. Найкрутіший бізнес-план вкінці може виявитися “порожняком”, за який вас просто обдерли,  а прорахунок ризиків —  невдячною грою на вгадування економічних й законодавчих змін. Вказавши вам на перспективну нішу, помилиться і екстрасенс  — в тонкому світі події змінюються так швидко, що концепція “Майбутнього не існує” видається найоптимальнішою. Починати все ж краще тут і зараз, а не позиції “завтра”. Із капіталом, який є, або з його відсутністю. Так, ваш бізнес-задум сміливий. І зобов'язує до витрат. В нікуди, особливо спочатку.  Чи навпаки: пропрацювавши певний час, ви виявляєте  нульовий дебет.

Прагнете грошей?

Віддайтеся грі – і вони прийдуть!

Гроші люблять гравців. Відчайдушних, незлопам'ятних, відданих грі. Які не зациклюються на папірцях, але виловлюють задоволення від роботи аж до фізіологічних відчуттів, викладаються і заробляють легко і органічно. Спостерігаючи за діями людей в складних умовах, я зауважила, що майбутній ріст визначається нашим ставленням до них сьогодні. Крайні з неправильних зумовлюють депресії чи мікроінфаркт, у трохи легшому варіанті  — недовіру до всіх. В цілком, на перший погляд, адекватних, далекоглядних бізнесменів. Стоп! “Матеріальне багатство лиш інструмент досягнення цілі, а не сама ціль.” [1, с. 122].  Якщо попри мінусові показники й відтік людей ви робите все, від вас залежне, зберігаєте віру в справу і об’єктивність над цифрами, це непоганий вибір. Прийдуть і гроші.

Люди — ваш головний ресурс

Як мотивувати персонал написано чимало, та він однаково вислизає. Хтось перебігає до організацій-конкурентів, а хтось вже не працює так, як до того. Моя знайома Алла заснувала агентство з нерухомості, а за п'ять місяців зі словами “Людей, яких не можна замінити, нема”, звільнила майже весь первісний склад. Решта пішли самі. Через якийсь час блондинка із  гострими нігтями, на яких блищали бірюзові камінці, полишила країну — не пішов бізнес.

Уявіть, що ви придбали автомобіль. Щойно. З салону. Мета, що постає, лишень новоспечений власник обійме шкіряне кермо омріяної автівки ніжніше, ніж першу жінку, —  якнайдовше зберегти залізного коня в формі, підтримати відмінний стан. Ми віртуозно об'їжджаємо ями, обережно опускаємо багажник, заливаємо в бак найкраще, періодично заглядаємо під капот. Бо він нам потрібен вірним, справним і довговічним.

 Тепер уявімо, що бізнес-інструмент  під назвою “людина”— теж засіб вашого пересування. Але автошляхами робочими. Чого очікуєте від нього? Очевидно, підвезти, але не підвести. Регулярно і безвідмовно доставляти до пункту призначення, долати відстані, покірно чекати під зливою й градом, забезпечити максимальну безпеку. У ваших руках кермо, а під ногами педалі. Ви то мчите, то паркуєтеся, сигналите, перемикаєте передачі, переглядаєте відеофіксатор й остерігаєтеся, аби хтось не “підрізав”. Інструмент себе виправдовує, а ви на коні.

Співпраця –найбільш

дієвий механізм  

побудови командних відносин

Якщо, як і найефективніші  менеджери світу, ви вірите в найцінніший ресурс, яким є зовсім  не час і не гроші, врахуйте помилку Алли. Вам потрібні люди. Педалі слід шанувати. “Ставте відкриті питання.  —  Рекомендують автори праці “Ніколи не їжте наодинці”, розглядаючи зв'язки як соціальний капітал. — Люди краще реагують на прохання, виставлені у формі питання, на яке не можна просто відповісти “Так” чи “Ні”... Так ви запрошуєте людину до співпраці над вирішенням певної проблеми”  [2, с. 66].Підхід дієвіший за будь-яку з поширених тактик співпраці,  цивілізовані ж менеджери, у той же час, робочі взаємини вважають відносинами співпраці, не інакше.

На запитання ж, як не обпектися, делегуючи свої обов'язки, відповідь поки одна: не помиляється той, хто не... делегує. “Негативізм не є впливовим інструментом”, “Позитивні відносини сприяють кращим результатам”, “Усі ми розумніші, ніж будь-хто з нас” [3, с. 118-119], —  нові  ваші мантри, аби людський механізм працював. Довіряємо тим, хто є. Тиснучи на педалі, слід, тим не менш, пересвідчитися в їх справності, а перед тим як гнати на бездоріжжя — що всі колеса  4х4. Коли лишаються люди, яких тримає поряд щось більше за матеріальний інтерес, — мети досягнуто. Ресурс при вас.

Час у союзниках

У “Алефі” Коельо називав його не найкращим союзником. Та в бізнесі, по-перше, саме за часовим критерієм оцінюємо результат, попередньо давши на нього собі місяць, три чи півроку. І змінюємо тактику, якщо попередня не діє.  По-друге, саме з висоти зробленого і/чи не зробленого з'являється досвід, який можна використати тепер. Відтак, оцінка з позиції часу –  непоганий показник ефективності минулих рішень. Головне аналіз. Тут стане в пригоді  ретроспективний бізнес-план — опис всього здійсненого на базі задуманого. Розписати найкраще в деталях, до дрібниць. Й чим більше дій і навіть міркувань, які привели вас сюди, ви перелічите, тим краще. Просунутішого способу оцінити поточну ситуацію, до слова,  не вигадали. Спробуйте — картина, що вималюється, відкриє вам очевидне, але непомітне до того!

Ефективнішого інструменту оцінки

поточної ситуації

за ретроспективний бізнес-план

наразі нема

Час —  інструмент особистісний, адже ваш бізнес — це ви у дзеркалі. Уміння  самоорганізуватись і організувати інших, прораховувати, вертітися, жити, врешті-решт! “Ефективні та продуктивні  люди дисциплінують себе й зосереджуються на найважливіших завданнях... Вони охоплюють більше справ, ніж звичайна людина, і значно сильніше радіють результатам. Це має стати і вашим стилем роботи також”,  — пише Б. Трейсі в бестселері з особистісної ефективності “Зроби це зараз”[4, c. 27].  Про те, як встигнути більше за менший час,  літератури тонни.  Виокремлюю планування, повну концентрацію на завданні впродовж перших двадцяти-сорока хвилин, виділення пріоритетів. Працює і “з'їсти цю жабу” рано-вранці, відкласти телефон, радіо, комп'ютер... Як би там не було, “кнопку”, яка тебе реально “ввімкне”, визначиш  тільки ти!

 В відвертій праці про власний  досвід особистісного  росту письменниця й блогер Грентхен Рубін зізналася, що “робота йде краще тоді, коли я маю менше часу на неї” [5, с. 107]. Ви не одна, Грехтен.

Зі щирими побажаннями процвітання

Наталія Михайлів

06.05.2019 р.

Література:

1. Везенков О. Обновление судьбы за 21 день.  — Спб.: ИГ «Весь», 2012, 304 с.

2.  Феррацці К. Ніколи не їжте наодинці та інші секрети успіху завдяки широкому колу знайомств.  — Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017, 352 с.

3. Коулман П.Т. Результативний конфлікт; пер. з англ. — 2-ге вид. — К.: Наш формат, 2017. - 312 с.

4. Трейсі Б. Зроби це зараз. 21 чудовий спосіб зробити більше за менший час; пер. з англ. — Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2016, 112 с.

5. Рубін Г. Проект щастя; пер. з англ. Л.: Видавництво Старого Лева, 2017, 368 с.

Подібне:

Квартира у Львові чи острів на Карибах? - Деякі питання інвестування у львівську нерухомість