Правильна преса

Я щиро вірю, що елітарна  преса має призначення – зорієнтувати тих, хто  прагне жити собою.  Голлівудські персональні тренери радять  зіркам «бути кращим варіантом тебе самого». Вірю, друзі, що й ви не раз шукали джерело  натхнення й лайфхаків  –  хто йде в цьому напрямі, завжди попереду.  І шлях полегшується, коли тебе правильно ввели  у курс. Чільна роль тут належить пресі.  

Ці рядки народилися тому, що не раз переді мною поставало  питання, чи існує формула ідеальної  журналістики, як до неї наблизитись й чому сьогодні в Україні ця місійна справа так здешевила свою сутність, «жовтіючи» на очах?  Хто сперечатиметься? –  Газета – комерційна організація, а не благодійна, а інформація – економічний ресурс.  Навіщо переобтяжувати читача причинністю, коли простіше взяти увагу сенсацією?  ХІХ-ХХ століття. Чтиво стає доступним й у США  підприємливі газетні власники  стартують робити мільйони на сенсаційності. Індустрія працює, гострі заголовки ваблять, тиражі зростають, світ наздогає.  Та річ у тім, що навіть коли, здавалось би, цілий Всесвіт рухається  за однією примітивною схемою, в повітрі завжди, завжди продовжують витати  живі ідеї! В умовах засилля в країні бульварної преси на арену виходить провінціал Адольф Окс, котрий вирішує… ризикнути бізнесом. Й усе заради створення джерела грунтовної інформації. Він повертає  «Нью-Йорк Таймс» на 180 градусів – до аналітики, інтелектуалізації, глибини. Здавалось би, це кінець. Але невдовзі газета стає не просто чтивом, а впливовим друкованим органом, з котрим радиться американська еліта.  Її тираж зростає із 25 до 82 тисяч примірників!  Чи плисти проти течії, а чи віддатися їй – кожен вирішує сам. Адольфу Оксу підкорилася амбітна мета. Він обрав перше. Переорієнтувавши видання, цей головний редактор вдосконалив і читача, а заодно й збагатив історію світової журналістики яскравим прикладом  перемоги  змістовного слова над хвилинною емоцією.

І хоч прийоми гінця за гучними заголовками Херста впродовж століття беруть на замітку головні редактори усього світу, а іменем одного з зачинателів «жовтої» преси  Пулітцера названо престижну  літературну премію, маємо й інший досвід, що стає стилем роботи, мислення, а заодно  і життя.

 Емігрант з Ірландії Едвін Годкін ненавидів масову культуру й, очоливши журнал «The Nation» («Нація»),  доклав усіх зусиль задля позиціонування  його у якості органу думки. «50 років тому я приїхав сюди, сповнений високих і надто оптимістичних ідеалів щодо Америки... Тепер усе розвіялося в прах…»  Життя ідеалістів сповнене розчарувань, та  завдяки Годкіну «The Nation»  став одним з найбільш впливових у США видань.

Примірник газети чи журналу, який ви тримаєте в руках – не безособовий набір інформації. Дослідження преси США наштовхнуло на думку, що власне  бачення  конкретних журналістів зробили її читання престижним, а авторитет вийшов далеко за межі країни. Людина творить або тупцює на місці, наповнює або спустошує довколишнє житті й себе. Вибір за кожним. У випадку Годкіна й Окса ідеї, що їх генерує голова журналіста, стали рупором утвердження цілого суспільства.

В царині жіночих журналів США за своїми правилами грала Сара Жозефа Хейл, котра творила наприкінці ХІХ століття – в час, коли американське суспільство ще визначалося, яку роль відвести жінці. Узявши метою  «удосконалити жіночу моральність та інтелект», вона підняла до висот журнал «Godey’s Lady’s Book», завоювавши читачку парадоксальною позицією: жінці не потрібні політичні права, вона має плекати в собі жіночність,  виконуючи «місію з привнесення  добра в чоловічу природу», а на суспільні процеси впливати «таємно і тихо». Хейл писала про моду, манери й «жіночу зверхність», реально сприяла здобуттю жінками вищої освіти, обстоювала їх право працювати і заробляти та вмовила президента Лінкольна  визнати День подяки державним святом. Посеред тисяч безголосих журналісток Хейл на все мала власну думку. І діяла.

«Багато жінок, як і я, не здатні ні змінити мрію, ні зрадити їй, але ті, хто не просто виживає, а досягає успіхів в новій сфері, заслуговують і на повагу, і на захоплення». Втіленням  жіночої елітарної журналістики в нашій країні стала перший головний редактор українського “Elle” Нана Морозова, що обстоювала концепцію сильної жінки, котра в змозі перетворити «навіть таку малоприємну гру як «Боротьба за виживання» у справжню пригоду, з котрої вийти переможницею», «готова грати у що завгодно: в сім’ю, кар’єру і навіть в моду»  а після чергового розчарування в коханні замість «лежати в руїнах»  стає «красивою і щасливою».  У номерах “Elle” періоду редакторства цієї журналістки з іскрою,  – безліч правдивих ідей, скажімо, що коли  «не слідувати тенденціям сліпо, то можна знайти цілком розумний баланс між бажаннями і можливостями, формою і змістом, розкішшю та повсякденною модою».

Звичні шаблони  одержання інформації взірвав інтернет –  аби надихнутись  і «просвітитись», тепер не потрібно листати 225 глянцевих сторінок, достатньо двох клавіш. Всеохопність, відсутність обмежень  на висловлювання, передові тренди й просунуті блогери…  Та все ж дослідники не поспішають визнавати інтернет-ресурси пресою, попри значний вплив, що ним заволоділа павутина. Чому? Вважається, що вихід зареєстрованого видання зі встановленою періодичністю під постійною назвою покладає на газети й журнали відповідальність, невідану електронним виданням. На додаток – схоронність, що надає їм  історичності. Це зобов’язує.  Втім, як переконують  автори бестселера «Новий цифровий світ», невдовзі не те що інтернет-видання – звичайні юзери, включно з інтернет-тролями і хейтерами   – реєструватимуться на офіційному рівні. Час анонімних дописувачів мине. Поки ж раджу прислухатись до авторів, чиї ідеї вами перевірені й не раз виводили зі стану невизначеності.  «Творчі особистості, — пише Й. Лось, — повинні допомогти усім, без поділу на «еліту» і «маси», збагнути найвищий рівень упорядкованості Космосу, відтак надати сенс своєму життю. І це повинна зробити світоглядна публіцистика.»

Надати сенс своєму життю… 

Завтра вранці тебе не цікавитимуть гучні заголовки, плітки й сенсації – ти міркуватимеш, що в твоєму  житті залежить від тебе, як стати кращим взірцем себе самого. Те, що не залежить від тебе, відійде навіть не на другий план. Благополуччя через зміцнення  власного стержня й сім’ї –нова твоя мантра № 1. Правильна преса сама потрапить у руки…

 

 

 

27/07/2018

Наталія Михайлів

  

Місця під сонцем

 

Добра книга продовжує життя на п’ятнадцять років, та я вирішую нарешті її відкласти. Повернувши голову, з котрої не сходить ніжна усмішка, Сніжана прискіпливо себе оглядає  – під пляжними парасольками, що увесь час стояли на перешкоді пекучому сонячному промінню,  ми пробули увесь обід, періодично освіжаючись в солоній морській воді. Як добре, що густий бронз на тілі залишився в трендах двотисячного року! Моя нова знайома присьорбує морс із журавлини, поки її чоловік грає в теніс за двісті метрів звідси. Долітає рафінований запах чийогось сонцезахисного крему.  Сніжана – дипломований лікар, володіє технікою введення ін’єкцій, що містять ботулотоксин.  Нотація косметолога про заходи боротьби з передчасним старінням шкіри? Що ж, я не проти.

-           Неподобство! – Вигукую. –  В обідню пору, на сонці і без SPF!

Та замість оцінити мій гумор Сніжана посерйознішала:

-       SPF – медаль з двома сторонами.

Море пустує. Молода матуся обережно відтягує від води малого синочка, що простягає рученята до хвилі. Наші погляди  зупинилися на цікавому малюкові. На обличчі  Сніжани знову з’являється ніжна усмішка. То про що ви, лікарю? Тони паперу списано  на тему виходу на сонце без захисту, котре прирівнюють до самогубства. Без шару SPF на тілі ти як мінімум недоглянута й немодна, максимум –  піддаєш своє здоров’я серйозній загрозі. Проте Сніжана не поспішає розвивати тему, раз у раз ніжно поглядаючи в бік корту, якого звідси не видно. На її обличчі романтика.

-       Так, на сьогодні наука вважає, що креми з високим UVA і UVB захистом  попереджають розвиток  онкологічних захворювань шкіри.  – Зауваживши мою стурбованість, вона вирішує продовжити. –   Прямі сонячні промені  –основний  провокатор її старіння.  – Констатує киянка, немов студентам на лекції.

Озираюсь довкола: палюче сонце  торкається розпечених людських тіл –блідих і смуглих, худорлявих і соковитих, а пісок такий гарячий, що ступивши без пляжного взуття, можна опекти ногу.      -  То де ж твій флакон?

Молода доглянута жінка витягує сонцезахисний крем Collistar і знову озирається в бік пальм.

-       Сьогодні я його не наносила. – Повідомляє, демонструючи тюбик. –  Коли наношу, то  ввечері обов’язково змиваю під душем.

В повітрі запахло  десертом. Метрів за сто від берега пропливає катер  й усі чекають нової хвилі радості. Ловлю себе на думці, що важко знайти  більш дієвий спосіб навести лад  з фігурою й думками, аніж морський відпочинок. А ще – що кожен раз, коли зустрічаєш людину, в якій вбачаєш рівну собі, щось змінюється на краще. Відволікшись від думок про ледь помітний рівномірний бронз, вдивляюся в морську далечінь, де неодмінно хтось відпочиває на круїзному лайнері або насолоджується морською прогулянкою на катері чи  яхті, а на риболовецьких суднах з’являється  екологічно чиста морська риба – джерело йоду та омега-3. Сніжана –  молода і цілеспрямована. Закінчивши ординатуру, вступила до аспірантури. Паралельно встигає обслуговувати елітних клієнток в столичній косметологічній клініці. Вже з першого курсу навчання на лікаря знала, що працюватиме в косметології. Вже згодом я довідалася, що Сніжа фактично росла без батьків, котрі розлучилися, коли дівчинці було сім років. В іншому місті в новій сім’ї в тата народилися її брат і сестра, а мама в 2000-му році поїхала до Італії заробляти гроші.

-           Він вже закінчив гру. – Повільно  вимовляє подруга. Ніжна усмішка, котра з’являється на її обличчі щоразу, коли вона думає про коханого, змінилася задумливістю.

Кажуть, ніби люблячі серця здатні відчувати одне одного на відстані: радість і біль, спокій, відчай й багато іншого.

Шум хвиль змішався з вигуками, що долинають з води. Дорослі і дітлахи насолоджуються білосніжною піною, стрибають зверху, пірнають в її вир. Хтось повертається спиною й нестримна вода розбивається об людську спину. Моя шкіра не піддалася палючому впливу сонця і солоної води  завдяки товстому шарові натуральної мандариново-кокосової олії, нанесеному вранці.  Він і став природним UV-бар’єром на весь день.

-           Насправді блоковані випромінювання на поверхні шкіри накопичуються. – Повертаючись до теми захисту від сонця, виголошує подруга з акцентом на останньому слові. – Частину фільтр усе ж відштовхує, та решту обов’язково потрібно ліквідувати миючим засобом, інакше…   

Сніжана глибоко замислюється, її зелені очі стають дзеркалом  розуму, в якому триває пошук прийнятних і зрозумілих слів. Невдовзі  їй вдається їх відшукати:

-            Скажу так:  друг може стати ворогом! – Випалює вона.

Новий розрив шаблону: гра з SPF не позбавлена суворих правил безпеки! Прилетівши з безкрайньої морської голубизни, поривчастий вітер проноситься парасольками і підіймає  їх білосніжні шапки. Шум хвиль і гамір з води  змішалися з легким шелестом пальм. За  мить ми підемо обідати морською рибою з овочами-гриль, забувши про аж ніяк не однозначний  феномен SPF. Його тема увірвалася на сторінки дисертацій, наукових і модних журналів два десятиліття тому. Поширення онкозахворювань шкіри розглядають в тісному зв’язку із накопиченими в ній вільними радикалами – головними провокаторами старіння й злоякісних процесів. Невже без винайдення cонцезахисного фільтру людство було б приречене?  Згадаймо:  другом наших предків був зовсім не SPF. А сонце. Сонце, котре, як і тепер, активно світило з травня по вересень, слугуючи джерелом щедрого врожаю, зростання здорових дітей, приємного відтінку шкіри у всіх. Золота пшениця, велетень-гарбуз, налиті яблука, черешня й сливи… А ще – капуста, морква, буряк і решта городини. Без сонця й людської праці під ним неможливе життя. Від чого ж ми тепер так відчайдушно захищаємося? Сягнувши піскового берега і відступивши назад, хвиля тягне за собою малих і дорослих, котрі в  забутті віддаються  владі морської стихії.

Сніжана миттю зіскочила з лежака, одягнула модного широкого капелюха з синьою стрічкою й натхненно побігла. Вони зустрілися, і, ніжно обійнявшись,  разом попрямували вздовж берега, наступаючи на хвилі могутнього Середземного моря. Сніжана молодша від чоловіка на двадцять років, та це, за її словами, не має значення, коли люди –  одне ціле. Лише познайомившись із Корнелієм, вона збагнула, що в світі є її половина.  

О сьомій годині вечора на пляжі ще повно туристів. Трохи вщух вітер, море, котре потопило сотні кораблів, скинуло свою люту маску й неначе ті дітлахи ми забігаємо у теплу як молоко воду, сміємося, стрибаємо. Сніжана жваво пірнає і над поверхнею води з’являються лише доглянуті ступні, що їх оцінює поглядом блондинка  на велетенському темно-синьому матраці. Як і ми, вона  заплила за буйки. Сонце спустилося нижче й, лягаючи на лагідні хвилі, я відчуваю, як вода обтікає волосся, тримаючи заодно моє тіло на своїй поверхні над кількаметровою глибиною. Я думаю про те, що у вересні дешеві і дорогі жіночі журнали традиційно оспівуватимуть косметику, котра рятує від постраждалого від солоної води й палючого сонця волосся, косметологи стурбовано хитатимуть головами над обличчями пляжниць, терміново пропонуючи їм гліколеві пілінги – уже за перший місяць осені  індустрія краси заробить свої заслужені мільярди.

Раптово замість лагідно гойдати й надалі, могутня непрохана водна піна поглинає мене з головою, під  драматичний крик блондинки безжально змітає її матрац, несподівано викинувши з нього дівчину, й щодуху прямує до берега, аби поцупити дитячі іграшки, по дорозі збиваючи з ніг ще кілька десятків відпочивальників і викликавши цим бурю нових радощів. Під водою я відчуваю себе русалкою, що знає шлях до сповнення усіх бажань. Що голубизна моря і неба – одне ціле, а мрія для людини, як для моряка маяк, – єдиний правдивий дороговказ. Що після негоди обов’язково настає штиль, а після припливу – відплив. Неначе те море, життєва стихія вчить боротися, вчасно випірнути і вміти перечекати.

На березі, куди ми ще довго не хотіли виходити з прозорої води, продовжуємо голосно сміятися –  безшабашна гра з хвилями прийшлася нам до снаги. Наші ступні обліпив трохи остиглий пісок, котрий пізніше ми змиємо під душем у стилі хай-тек.

Як і я, на морі Сніжана зовсім не для того, аби захланно хапати сонячне проміння.

-           Найбільша група ризику – тихо  резюмує Сніжа, поправляючи купальник по дорозі до лежаків,  –   ті, хто мало буває на сонці впродовж року і «доривається» до нього під час відпустки. Хто часто «обгорав», а потім «облазив». Помірне щоденне перебування на сонці у сонячні дні й  достатня кількість вітаміну D – єдина реальна профілактика!

Ми опустили парасольки, почесно зайнявши місця, відведені для друзів літа. У правильний час й у правильному місці. Під сонцем. 

 

 

 

 

8.07.2018 р.

Наталія Михайлів