Це купання посеред гір, квас на горі Погар, скрип підйомника, білосніжно-казковий “Pogar White” і салат з лососем і печерицями замість традиційного баноша!
1. Вечір п'ятниці. 23:40. Опція “Забронювати” на “Booking”
спрацьовує і о дев'ятій наступного ранку ми в'їжджаємо в місто Стрий, аби
невдовзі опинитися на мальовничій дорозі до Карпат. АЗС з просторими залами стали must-have на цьому шляху. Тут готують смачні бургери і незабутнє какао. Навпроти трикутні верхівки
— гори вже починають розповідати свої
казки... Позаду Сколе, попереду — так зване Т-подібне роздоріжжя, як називають
його місцеві. Вказівник скеровує вліво, до Славська залишається 22 км. Шлях у напрямі лижного курорту розходиться з дорогою на
Закарпаття, що пішла вправо. З фірмовим
паперовим келихом молочно-шоколадного напою і всюдисущим вересневим сонцем в
салоні авто я уявляю голубизну басейну в готелі “Pogar White”, де на нас чекатимуть о другій.
На
годиннику перша. Від вкритих густими лісами вершин за вікном не відвести очей.
Тригодинна дорога йде легко…
На під'їзді до Славського вас стрінуть декілька живописних сіл, серед яких вирізняється Гребенів. Он і апогей карпатського романтизму — крихітні дачні будинки на тлі усипаних вічнозеленими пагорбів! На одній із хат вивіска: “Продається” і номер телефону. Цікаво, скільки..?
2. Невисокі пагорби й хатини... Приїхали! Слаське виглядає чимось середнім між Східницею і Старим Самбором. Відвізши в свій час і туди, і туди, ненароком створюючи пил на польовій дорозі, колеса “Octavia” віддано везуть нас вулицею Олени Степанівни, де й розташований готель із заброньованим вчора номером...
А він виділяється! Молочний
і модерний — “Pogar White” не сплутаєш з масивними темними дерев'яними будинками Карпат! Брама відчинена, за нею просторе обійстя з зеленим
газоном. Звідти виходять дві молоді пари. “Мабуть, — думаю, озираючись на неасфальтовану дорогу,
яка нас сюди привела, — цим бездоріжжям й
закінчується вулиця Олени Степанівни у Славську...” Аж ніяк, вулиця
тягнеться аж на саму гору Погар! Але про цю
специфіку житлової забудови популярного сільського поселення я дізналась
пізніше, тільки потрапивши на верхівку! Поки ж навпроти гуде поїзд, а в басейні
плюскоче вода...
Буквально в 40-50-ти метрах від брами — ще один
гуркіт, ледь чутний. Це підйомник.
Безпосередня близькість до нього і є топ-перевагою “Pogar White”. Хоч був і
мінус: відсутність шведського столу на сніданок, як обіцяв вчора нам “Booking”. Втім,
карпатського спа-відпочинку в сезон-оксамит це не псує.
3. Одні крісла підйомника їдуть догори, інші — вниз.
Кинувши погляд на зношені двомісні
дивани, невільно порівнюєш цей древній витяг з новеньким буковельським.
Останній просторіший, чистіший. Але зіставлення тут недоречні. Славське —
гірськолижна класика, започаткована в середині минулого століття. Яка поставила
на лижі, виховавши в дусі спортивної культури не одне покоління української
молоді! Буковель же — країна в країні, курорт-рафінад і клаптик Швейцарії.
Виник відносно учора і не планує опускати свою відповідну цінову планку.
На порядку денному —
Славське!.. І свіжа гірська прохолода, що дме з Погару. Який знизу, до слова,
скидається на пологу гірку. Але коли, сівши на навісне крісло, під його
скреготом здіймаєшся каскадними нерівностями вверх, вверх і ще раз догори, а
внизу, під ногами — верхівки
двадцятиметрових ялиць, яких не сягнути поглядом знизу... А коли ще й назад
озирнешся...
4. За п'ять хвилин острах
змішався з відчуттям невагомості, легкості і якогось блаженства... Йде вісімнадцята
хвилина... Все ж в Буковелі внизу було очевидно на яку висоту тебе везтимуть,
сама гора — пологіша, а поїздка коротша (15 хвилин проти 20).
Зійшовши з підйомника і
ставши на тверду землю, з тобою вітаються гори й розповідають вже не казки, а
правду. Що синіх гігантів-трикутників не побачиш, просто гуляючи Славським — на
перший погляд звичайним горбатим селом.
Фішка тутешнього туризму — аби узріти гори, треба до них піднятися!
Нагорі кожного пасажира привітно стрічає черговий дядько в синій футболці. Відразу хапаємо від нього факт про гору, яку видно навпроти — Тростян. Свого часу на ній проходили Олімпійські ігри! Якщо висота Порагу близько 800 метрів, то Тростяна — 1200. Лижники, welcome! Аби тільки взимку доброго снігу!
5. “Гуляти можете до четвертої!” — Попереджає черговий. Щоб сісти в зворотному напрямі треба пред'явити отриманий при посадці квиток вартістю 200 гривень.
Трохи далі на новоприбулих
чекають насичений квас і рибалка, що
саме вполював карабчука в обкладеному гладеньким камінням бірюзовому
ставку. Вся ця картина, знову ж таки, на фоні гір. Чоловік знімає з гачка
неслухняну рибину й кидає у сітку. Без сумніву: весь його сьогоднішній улов до
вечора на вогні засмажать зголоднілим любителям крутезних локацій!
“Ви на підйомнику сюди приїхали?” — Мій знайомий запитує у продавчині кафе, поки та наливає мені квас. “Ні, пішки.” — Каже шатенка з зібраним волоссям в рожевому костюмі. “А де ваш абонемент на підйомник? Ви ж тут працюєте!” Вона мовчить. “А ноги не болять щодня під таку гору ходити?” “Хочу бути здоровішою.”
6. Неподалік стоять двоє коней: гнідий і білий. Помилуватися горами верхи на
них— від 100 до 400 гривень, повідомляє
худий смаглявий гуцул, який опікується гривастими. “Обидві кобили. Мама з
дочков!” — Лунає на місцевому діалекті .
“А котра спокійніша?” — Питаю. “Обидві
спокійні.” Тож якщо б вам раптом не вистачило екстриму на навісному кріслі під
скрип його троса — одна з цих милих
красунь залюбки покаже вам гори, катаючи на своїй спинці. А подивитися тут є
на що! Масштаби Карпат як на долоні!
7. Поруч сільські хати 50-х років. І сюрприз вік-енду: на висоті понад 800 метрів
живуть люди! У них, вочевидь, теж немає абонемента на підйомник. Чи джипа
потужністю в 600 коней, здатного рвонути під гору й доставити домів. З іншого
боку, он вони — наочні умови гірського довгожительства! Знайомтеся: вулиця
Олени Степанівни у Славському!
Тепер зрозуміло, чому на цій горі можна блукати
цілісінький день... Відкриваючи її таємниці…
“Ти де?” — Знизу подруга, яка не ризикує довірити
себе підйомнику, вже розриває мій вірний “SAMSUNG”.
—– Я тут таке класне місце знайшла! Йдемо обідати!”
8. Хто не бажає стати здоровішим? Назад, згори — тільки пішки! Тим паче, що попереду
— один з наймальовничіших шляхів у Карпатах! А квиток хай стане пам'яттю. Про
затамований на двомісному сидінні подих, підйомну ейфорію, верхівки
двадцятиметрових ялиць, привітний персонал гори, карабчука з блискучою лускою,
смиренних кобил, віддалений житловий масив вулиці Олени Степанівни і синяву
трикутних гір.
Різкий схил змушує раз-у-раз пришвидшувати хід, який поза твоєю волею стає бігом.
Довкола непідвладна нікому й нічому краса височин, що зараз розкривається по-іншому.
Тепер її можна розглянути в своєму, а не підйомника, ритмі. До речі, ви
рухатиметеся швидше, аніж підйомник!
Ялиці, які виднілись згори, тепер, як і ти, стоять на твердій землі. Тобі ж, як і їм, не хочеться полишати це неземне осердя природи....
Цією дорогою взимку катаються лижники. Круто! 9. Після такої насиченої прогулянки не менш неземним видається поєднання
лосось+печериці у ресторані в самісінькому центрі Славського. Саме та знахідка,
якою півгодини тому спішила поділитись подруга. Від Погару і однойменного
готелю до закладу із чоловічою назвою “Максим” близько 15 хвилин пішки. Дорогою зустрінете стадіон, річку, розкидані, як в казці,
будиночки на зелених горбах, оголошення джип-турів у гори й спокусливий запах
піци на дровах. Ціна найдешевшої з екскурсій на потужних машинах— півтори тисячі гривень.
Середина вересня. День добігає кінця. Але по-літньому тепле повітря й гаряче сонце – як в липні. Не дивно: усіх гостей так і тягне похлюпатись! Біля басейну невеликий, зате достойний дитмайданчик, з іншого боку на траві ліниво ніжиться рудий пухнастий кіт. І поки я споглядаю за цією оксамитовою ідилією, сонце невблаганно прямує до заходу. Потрібно спішити… За десять хвилин руки і ноги розтинають голубу воду басейну, та, прохолодна, у відповідь хлюпає… Саме цієї прохолоди й хотілося цілий день!
11. Зовні готель “Pogar White” – декорація до американських фільмів, всередині – янгольська обитель. Невагома й водночас сучасна.
Готель “Pogar White”
Ціна 2-місного номеру: 1800 грн. за добу
|
Переваги
|
Недоліки |
|
|
1. |
Близьке розташування гори Погар і підйомника на неї |
Гул поїзда. Як
вдень, так і вночі |
|
2. |
Інтер’єр: світлий модерн, що виправдовує ціну |
Вада сервісу: відсутність обіцяного шведського столу на сніданок |
|
3. |
Для літа і оксамитового сезону: наявність відкритого басейну |
|
11. Заспані гори задимлює туман – звичайний ранок у Славському. За містично-романтичною картиною, вийшовши на балкон, можна спостерігати годинами. Тим паче, був привід прокинутись – гудіння поїзда о п’ятій ранку.
Біля одинадцятої, як і належить, ми виселились. До того часу сонце вже встигло піднятися досить високо і радісно супроводжувало нас у гірське містечко Сколе, що розташоване неподалік. Це по дорозі до Львова, відстань між Славським і Сколем близько 30 км.
У місті Сколе вашої уваги вартує одна водна локація – викопане на базі природного штучне озеро.
Диво: за ближнього огляду вода
в ньому чиста-чиста! Купатися в казково-бірюзовій водоймі – релакс і
задоволення… Озерце ефектно розмістилося на фоні гір і лісу, за головним
сколівським мостом справа, біля входу до парку “Сколівські бескиди”. Плавається тут легше, аніж в
басейні – на поверхні тебе відчутно
тримають декілька метрів глибини…
Лишається додати, що дорога в дві сторони обійшлася у 1200 гривень. Не рахуючи бургерів, какао, походу в стрийський “Епіцентр” й дрібних забаганок…
07.10. 2024 р.
Наталія Михайлів
