Ховався равлик у
панцир,
Ховалося літо у
тінь.
Часами і не
розібрати,
Що каже улеслива
інь.
Втікала стежина
далеко
Та й куталась в
затишний ліс,
Минаючи нинішню
спеку,
Городам втираючи
ніс.
Втікала де інь
таємнича,
Де запах роси ще
не зник,
Що вабить,
приборкує й кличе
Між сосен
безмовних густих.
Часами і не
розібрати
Ту інь у безлюдних
містах...
Чи варто від неї
втікати?
Чого хоче Бог в
небесах?
Не вгнатись за
стежкою далі,
Не втертись в
довіру до інь!
Ногами крутити
педалі
І чути щодня той
же дзвін.
Чи подзвін... І не
розібрати...
Все менше на
клумбі квіток...
А равлик завмер
біля хати,
І янь поруч з інню замовк.
Не вгнатись за
інню чужою,
Не врізати іні
хвоста!
В розмові з зорею
німою
Вже й стежка собі
зароста..!
Ховаючи в темному лісі
Що творить
блаженство і гріх,
Що дурить і
янголів й бісів —
Ту інь, найхитрішу
з усіх!
Зникає в вузенькій
стежині...
Засмагнувши, горда
й сама,
Не знаючи що буде
нині,
Про завтра — й
казати дарма!
Розбився равликів
панцир,
Лукава стовбичила
тінь
І слухала: не
розібрати
Що бреше улеслива
інь...
06.07.2023 р.
Наталія Михайлів
