Наталія Михайлів: лютого 2020

Відзеркалення часу — банально, коли в твоїй традиції його випереджати. Що дозволяє нашим тілам бути у формі і в тренді? Правильно: свобода і авангард духу. До вашої уваги стійкі тенденції найбільш авторитетних модних глянців у світі.

Сенси проти моди. Вікіпедія повідомляє, що “Harpers' Bazaar” — “жіночий журнал про моду”. Власне й часопис окреслює місію далеко не будителя сенсів: “Бути єдиною у світі найбільш цікавою модною точкою для жінок... [1]”

Однак сенси американський “Bazaar” таки будить.

Від надрукованого в “Базарі” інтерв'ю Опри Вінфрі з Джулією Робертс очікувалося легкої драми, взаємних вихвалянь й “секретів” як виглядати на мільйон в 50. Та несподівано “рretty woman”, якій, здавалося б, ну зовсім ні до чого політизувати своє урочисто-голлівудське буття, “побачила свою як матері довершену потребу знайти спосіб допомогти їй (доньці — примітка Н.М.) відчути, що вона таки має голос.” І от вони крокують на перший Жіночий Марш у Вашингтоні... “Я хотіла, аби вона відчула, що їй все ж належить місце у світі, що вона таки може вірити у що вірила, навіть якщо хтось інший не є президентом.” Ок, тепер розмова очікувано закружляє довкола моди, стилю й балансу. Як за п'ять хвилин зробити зачіску а-ля Джулія Робертс, знаходити життєву силу на усмішку, як у рекламі La vie est belle й вставати о шостій ранку, аби займатися фітнесом... “Ти оптимістично почуваєшся щодо того, куди нас ведуть у світі?” “Так, бо для мене іншого вибору немає. – Каже Робертс. — Якщо ти ростиш молоду людину в цей час, хочеш суттєвих змін на краще для всіх, то маєш вірити, що так і буде, й постійно поділяти з кимсь цю віру [2, с. 168]”. Словом, ставлення до брендів, йоги й дієт інтерв'ю оминає. Натомість знаходимо тут взірцеву позицію тих, кому дошкуляють замовні плітки: “Ти не в цьому. Людина, яка сідає щоб написати історію, навіть не думає про тебе. З тобою це не має нічого спільного, а тільки з тим, за що продається.” — Повчає Опра. Бо “надто великий вплив і контент правди, яка протиставляє себе “солодкій”, невагомості, заяложеної деструкції, руйнації обставин, що їх продають таблоїди [2, с. 164] .” Робертс, яка дає роботу сотням папараці, знає що каже — теорія преси, навіки і воєдино злита із практикою, виявилась її життям...

Причина “національної уваги”, що її здобула демократка Вел Демінґс — імпічмент, процедуру якого чорношкіра політик організувала в Конгресі США [3]. Менеджерці з усунення з поста глави держави американський “Vogue” приписує “відверту красномовність”, “пряму, нищівну манеру” і “тиху наполегливість”. “Вагомо те, аби запевнити кожного виборця, чи то покоївку чи двірника, медсестру, вчителя чи водія вантажівки, лікаря чи механіка, що їх голос важить і що американські вибори вирішує народ.” — Переконує Демінґс [4].

Політико-феміністичну оду Нью-Йоркської сенаторки Кірстен Гіллібренд найменували: “Вихваляючи відважних жінок”. Кого в ній славить авторка?

По-перше, себе. Як вправно поєднувала материнство й служіння нації, представила новонародженого сина Сенату, а коли хлопчику сповнилося 10 років, консультувалася з ним, пишучи дитячу книгу про вибори. Як мама й бабуся навчали її “бути впевненою в собі і хороброю, не здаватися, мати великі мрії і важко працювати...”

По-друге — сміливість учасниць #Я теж, сенаторку Іллінойсу Теммі Дакворт, що і собі носила немовля на роботу, колишню рабиню, розвідницю Харріет Тубман... Головна думка твору — відважними є всі жінки, які насмілились бути іншими, різносторонніми, самоактуалізованими... “Коли хтось каже тобі “ні”, “ти цього не зможеш зробити” це не означає що ти не можеш чи не повинна. Це означає, що ти мусиш бути сміливою [5, с. 207].” Що ж, надихає...

“Чи почуємо ми свідків?”, “Чи матиме значення правда? [6]” — пекучі теми проваленого імпічменту хвилювали “Vogue” не менше за примхи haute couture і pret-a-porter. До слова, політизація цілком в традиції американських жіночих часописів. Як значиться в “Енциклопедії американського журналізму”, з початком Першої Світової Війни зміст жіночих журналів отримав міжнародного характеру, описуючи соціальну та політичну історію Європи і те, як війна впливала на європейців. Коли Сполучені Штати ввійшли у конфлікт в 1917 році статті й передові статті навчали жінок шляхів, якими вони можуть робити внесок у натугу війни, як наприклад консервації їжі та робота з підкріплення [7, с. 598].

Нинішні ж “Vogue” і “Harpers' Bazaar” продовжують наввипередки розвіювати стереотип зациклених на моді глянців.

Скасування ідеї. Подіум ніколи не дружив з бюстом третього розміру, але сьогодні тенденція на андрогінність б'є рекорди! Все через гостромодні високі топи, несумісні, за аксіомою кутюр'є, з налитими “бамперами”. І якщо митців попередніх століть надихали пухкенькі добродійки, то нинішні дизайнерські полотна живляться динамічними, стрункими й невтомними як бджілки трудівницями-моделями, які компенсують втому після тривалих кастингів сеансами біоревіталізації. Об'ємні антифеміністки в скорботі: відтепер їх парний кіч — предмет високої оцінки хіба для зголоднілих обранців, бо “наступне десятиліття відмінило жіночі груди на рівні ідеї [8, c. 17]”. Скасування віддавнього концепту український “Vogue” засмакував на вісім аналітичних абзаців, завершивши констатацією “емблеми моди нового десятиліття”: Каї Гербер у шкіряній спідниці-олівці й топі, скроєному за принципом вінтажного ліфу (viva lingerie!). Перегляньте показ Givenchy. Донька Сінді Кроуфорд “подорослішала” й “перебуває у повній злагоді зі своїми зрілими формами [9]”. Тимчасом за зголоднілими представниками сильної статі, яких, на відміну від модних дизайнерів, надихають вагомі перса, навзаєм нудьгують по-своєму добірні сторінки “ХХL” та “Playboy”. А володаркам хлопчачих форм лишається радіти — ви на піку! Втягніть живіт і шукайте топ “із шовкового сатину відтінку пильної троянди”, як у зовсім ще юної Каї на паризькому показі — на щастя, крій його немудрований.

Фемінізм. Жіноча преса США — просторий та гостинний його майданчик. Почалося все з «Гоудіс Лейдіс Бук» — журналу, котрий багато зробив для побудови ідеї американської жінки щодо того, якою вона є, як повинна діяти і на якому ставленні до себе наполягати» [10, c.54]. І вони наполягають, причому результативно: якщо у 70-ті радикальні феміністки рішуче заперечували можливість включення транс-жінок до феміністичного руху, то нинішній фемінізм “перетинає цю лінію” [11, c. 210]. Про неї бесіда співзасновниці “Вото Латіно” Розаріо Довсон і активіски ЛГБТ Лаверн Кокс у збірці інтерв'ю під назвою “Жінки, які наважуються” [11, с. 209]. Із активісткою і співзасновницею “Життя чорношкірих важать” Патріс Хан-Куллорс розмовла сама Джейн Фонда, а з Едною Чавс, лідеркою молодіжної спільноти, яка, постраждавши від зброї, тепер обстоює контроль за її носінням, — Габріел Гіффордс, колишня членкиня Конгресу [11, c.211-212]. “В “Базар” ми найбільше любимо славити сильну жінку”, — проголошує його головна редакторка Ґленда Бейлі [12, c. 20]. А сторінки його гнуться під гаслами жінок, які знають собі ціну. Як Айлін Різо, учителька і мама трьох дітей. Вичитавши Акт про рівну заробітну платню, жіночка не побоялася найняти юриста з досвідом у справах ґендерної дискримінації й звернутись до суду. Тому, що замість $79 000 доларів їй платили $62 000! І математичка не тільки виграла в роботодавця, її обрали до Асамблеї штату Каліфорнія: “Вирішила балотуватися, оскільки мій чинний представник від дільниці голосував проти законопроектів про рівну оплату праці, за яку висловлювалася я”, — пояснює.” “Справа також відкрила їй очі на те, з чим стикаються інші сотні жінок на робочих місцях. “Всім, кого знаю, кажу, що після цього ніколи не буду тією ж, це велика річ [13, c. 146]”.

Катрін Деньов. Обстоює права жінок з 1971 року, а в січні 2018-го власноруч підписалася під листом в газеті “Ле Монде”, який критикував рух “Я теж”. “Базар” аналізує: лист популярно доводив: “кампанії роблять жінок інфантильними і сприяють кліматові сексуального пуританства і тоталітарному мисленню.” Заскочена критикою, акторка звернулася до громадськості в іншій французькій щоденній газеті, “Ліберейшн”, де повідомила, що, не відступає від попередньої заяви, але не простила сексуальних зловживань чи зрад. “Я віддаю належне усім жінкам — жертвам ненависних актів, які могли відчути себе скривдженими листом у “Ле Монде”. Їм і лише їм мої вибачення. [14, c. 119]” — Виправдовувалась француженка.

Феміністичний дискурс триває, адже “жінкам є за що боротися просто зараз. Значною проблемою залишається охорона здоров'я... Також я стурбована питанням рівної оплати праці і живучістю систематичного расизму... Про ці проблеми слід говорити, і це причина того, що я хочу, аби обиралося більше жінок.” — Наполягає К. Гіллібренд [5, c. 207]”.

Дивує лиш, чому його не помічають українські версії “Vogue” і “Harpers' Bazaar”? Й хоча “в Україні фемінізму як масового явища і явища масової свідомості немає, водночас він вже існує як інтелектуальна теорія, до того ж не лише як система постулатів і висновків, занесених із Заходу, але й як зусилля нечисленних вчених-соціологів, літературознавців, філософів, котрі намагаються запровадити в український науковий та мистецький обіг феміністичний дискурс… Фемінізм так само існує як несвідома практика тисяч жінок, котрі, як і сто років тому, не дуже розуміються на теорії, але вже спізнали смак матеріальної і особистісної незалежності [15, c. 175-176].” — Пише Соломія Павличко.

Авангард стилю. Теоретики звикли:“Vogue” — найвпливовіший у світі моди журнал з багатою історією... який іде у авангарді стилю [16, с. 170]”. Рясно вкрита веснянками, з розмитим, невиразним кольором обличчя й волосся, в безформних брюках й такому ж пальто — вже класиці початку нинішнього століття, модель “Vogue” уперто ігнорує соціальну гру в barbie-doll, що в неї змушені грати усі пристойні дівчата. Але наш з вами апетит до краси від цього не меншає. І позачасові, часом незрозумілі естетам експерименти над луком, що їх пропагують видання, звично межують з культивацією “сяючої шкіри, гострих вилиць й чіткого підборіддя [17, с. 70]”; моторошні сюрреалістичні фото змінюють beauty-образи з об'ємними підкрученими пасмами, довгими віями й жіночними стрілками, яких ми так прагнемо! А осад авангарду, що по собі його лишають журнали, прищеплює погляд на моду не стільки як на сувору необхідність життя в стилі luxury, але як на простір свободи без рамок. І, звісно, інструментарій самореалізації індивідуалістів. Крайні варіанти відшарування від гри в успішну соціальну одиницю — недбало розпущене волосся, відсутність манікюру і мейку... Тільки не плутаймо авангард з хаосом, перше — витання осмислене, відповідь на закладену в кожному потребу неспинної внутрішньої свободи, дозволити яку собі сьогодні ой як непросто. Не дивно, що охайні, виконавчі і прораховані любительки масової класики й надійних соціальних рамок “Vogue” і “Harpers' Bazaar” не читають.

З показу Moschino до Служби Божої. Отож, Хайлі Бібер, племінницю Алека Болдвіна спіткала неабияка вдача — єднання доленьки зі “співаком-удар-мілленіалом, божеством...”. Вона — нове обличчя “Томмі Галфайгер”, дефілювала на показах “Moschino” і “Dolce & Gabbana”. “Легко не думати про своє психічне чи фізичне здоров'я, бо ти продовжуєш просуватися, просуватися, просуватися. До цього року я нічого не балансувала.” “Її вихід для забезпечення рівноваги? Церква (“власне я слухаю відправи на телефоні коли в дорозі”), заняття з боксу (“як нью-йоркерка іноді я дещо агресивна”) і її родина (“вони не бояться витягувати мене з моєї поведінки”) [18, с. 196]”.

Чому ж “феномен стилю”, чиє “романтичне життя дало один з найбільших заголовків поп-культури” раптом заговорила релігійною мовою? Бо не існує луку чи мейку, що можуть компенсувати тобі твою гідність, кар'єрний чи духовний провал. Й “Bazaar” про це знає. Як і те, що не потрібно гратися в ігри, придумані кимсь. Ловіть динаміку і накладайте її на себе! Що дозволяє нашим тілам бути у формі і в тренді? Не що інше як свобода і авангард духу!

20.02.2020р.

Наталія Михайлів

Використані джерела

1. Mission statement// http://www.harpersbazaarmediakit.com/hotdata/publishers/harpersba2643014/advertiser/8350708/296492/BAZAAR%20Media%20Kit_2018_Mission%20Statement.pdf.

2. Julia rocks. The Oprah interview/ O. Winfrey// Harper’s Bazaar, New York: Hearst Communications, Inc., November, 2018, issue no. 3668. P. 162-169, 206.

3. Why we should watch Val Demings closely during the impeachmenttrial. By Linn Yaeger. January 24, 2020/ https://www.vogue.com/article/who-is-rep-val-demings-impeachment-manager.

4. Там само.

5. In praise of daring women. Kirsten Gillibrend. As told to Amy Synnott//Harper’s Bazaar, New York: Hearst Communications, Inc., November, 2018, issue no. 3668. P. 194, 206-207.

6. 5 Things to watch out for as the impeachment trial continues.By Linn Yaeger. January 24, 2020 // https://www.vogue.com/article/impeachment-trial-questions-to-answer-week-1.

7. Vaughn, Stephen I. Encyclopedia of American journalism/Stephen I.Vaughn.New York: Taylor & Francis Group, 2008.

8. Cферы влияния. Текст: Веня Брыкалин/Vogue-UA, № 2(53), февраль 2020, с. 16-17.

9. Там само.

10. Wood J. P. Magazines in the United States. Their social and economic influence/J.P.Wood. New York: The Ronald Press Company, 1949. – 328 p.

11. Women who dare. Chapter 6 // Harper’s Bazaar, New York: Hearst Communications, Inc., November, 2018, issue no. 3668. P. 209-212.

12. Editor's letter// Harper’s Bazaar, New York: Hearst Communications, Inc., August, 2018, issue no.3665. P. 20.

13. Aileen Rizo's fight for equal pay. By Lisa DePaulo// Harper’s Bazaar, New York: Hearst Communications, Inc., August, 2018, issue no. 3665. P. 146.

14. Catherine Deneuve on #Metoo. By Eleonore Marchand//Harper’s Bazaar, New York: Hearst Communications, Inc., August, 2018, issue no. 3665. P. 119.

15. Павличко С. Чи можливий в Україні фемінізм?/ С. Павличко// Фемінізм; передм. Віри Агеєвої. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. – С. 167-176.

16. Типология периодической печати: Учеб. пособие для студен5 тов вузов / М. Е. Аникина, В. В. Баранов, О. А. Воронова и др.; Под ред. М. В. Шкондина, Л. Л. Реснянской. — М.: Аспект Пресс, 2009. — 236 с.

17. Минута славы. Текст: Алена Пономаренко/Vogue-UA, № 2(53), февраль 2020, с. 70.

Haley's comet. By Nick Remsen// Harper’s Bazaar, New York: Hearst Communications, Inc., November, 2018, issue no. 3668. P. 196-203.

Читати ще:

Навіщо нам елітарна преса?