Дивитися в YouTube
четвер, 1 січня 2026 р.
понеділок, 22 грудня 2025 р.
середа, 22 жовтня 2025 р.
Показує ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОН ЛЬВОВА!
Вайб-локації Франківського району у Львові, розташовані одна біля одної - їх треба відвідати!
Дивитися в YouTube
вівторок, 19 серпня 2025 р.
середа, 13 серпня 2025 р.
Суспільні емоції стоять на заваді реалізації показників журналістських розслідувань в Україні
Хвилювання через процеси, що відбуваються зараз в країні, стало мейнстрімом! Тому я вирішила провести засновану на наукових фактах розвідку і з’ясувати: чому все так погано і що з цим робити (на прикладі піджанру журналістських розслідувань)?
Особливої актуальності проблема журналістської ефективності набуває зараз, коли здатність журналіста виконувати свої професійні функції супроводжують загальна суспільна напруга, підвищеність, порівняно з мирним часом, ризиків, пов’язаних з індивідуальною безпекою, необхідність зваженого поводження з інформацією, що може складати військову таємницю. Адже сучасна війна, як слушно зазначають в українській політологічній науці, – це зона комплексного ризику, причому ризику рухливого, мігруючого, а тому важко передбачуваного [18].
Фактори, які здійснюють вплив на ефективність журналістської діяльності, класифікують на зовнішні і внутрішні. Зовнішні пов’язані з політичною і соціально-економічною системою суспільства, до них належать конституційно-правове поле діяльності ЗМІ і журналістів, конкретно-історична й суспільно-політична ситуація, соціально-економічні умови. Внутрішні щодо діяльності ЗМІ і журналістів фактори обумовлені передусім особистісними характеристиками творчих працівників ЗМІ, їх взаємозв’язком, взаємодією з суспільством і конкретними його соціальними групами на рівні індивіда. Це – суб’єктивні фактори, якими є функціонування ЗМІ як системи, наукова забезпеченість журналістики, рівень професійної культури журналістських кадрів, етичні основи журналістської діяльності і корпоративна солідарність [16].
У журналістикознавстві традиційно сформувався погляд на ефективність журналістики як спроможність журналіста виконати свої професійні функції (потенційна ефективність) і реальне виконання цих функцій (реальна ефективність).
Три чинники, що визначають індивідуальну спроможність журналістів до журналістських розслідувань виділив І. Полянський. Перший – проблеми з фінансами, другий – посилення цензури, третій – загроза особистій безпеці [15]. Й хоча про них дослідник вів мову ще в 2012 році, у час війни перелічені ризики не втратили ваги, набувши нового, більш небезпечного, звучання.
Деонтологічний фактор журналістської ефективності в царині розслідувань не ізольований від об’єктивної дійсності війни, в якій зазначені чинники становлять суттєвий бар’єр до проведення адекватних розслідувань. Журналістська бездіяльність, в свою чергу, має зворотний вплив на суспільні процеси, гальмуючи конструктивні державотворчі трансформації. Розірвання цього замкнутого кола можливе через пошук журналістом внутрішньо-моральних інтенцій діяти в неідеальних умовах виходячи з власної професійної місії, застосовуючи притаманний йому як творчій одиниці креативний потенціал для пошуку шляхів мінімізації персональних ризиків. І, відповідно, нарощення реальної ефективності.
На запуску проєкту «Сильніші разом: прозорість і боротьба з корупцією», організованого Investigative Bootcamp журналістка «Bihus.Info» Анастасія Усенко відзначила, що пошук тем для розслідувань – це не завжди момент натхнення. Часто історії приходять поступово, з якогось контексту, або з повторюваності фактів [19]. Відтак, отримання внутрішніх спонук до розслідувальної діяльності в моменти творчого застою, зумовленого породженими неідеальними умовами воєнного часу, з навколишнього простору, може постати дієвим механізмом гененування ідей для журналістських розслідувань.
До інструментів оцінки суспільного резонансу та ефективності журналістських розслідувань відносимо їхні критерії та індикатори.
У Великому тлумачному словнику української мови критерій інтерпретують як підставу для оцінки, визначення або класифікації чогось; мірило [5], а індикатор – як елемент, який відображає перебіг процесу або стан об’єкта спостереження, його якісні або кількісні характеристики у формі, зручній для сприйняття людиною; у системах обробки інформації це елемент даних, який запитується для з'ясування – чи задовольняється певна умова в процесі виконання машинної програми. Індикація – визначення, вимірювання різних показників, об'єктів; реєстрація якої-небудь інформації на екрані, світловому табло, шкалі приладу і т. ін. [5]. Так, другий інструмент відзначається порівняно більшою чіткістю і конкретністю, можливістю вимірювання у кількісному – числовому, показникові.
Коли ознаки реалізації поставлених цілей журналістських розслідувань воєнного часу переростають в конкретні показники можемо вести мову про індикативність розслідувань. Задоволення певного критерію суспільного резонансу та ефективності журналістських розслідувань – первинний, початковий наслідок розслідування, на базі якого в подальшому можуть постати числа.
У той час як виникнення суспільного резонансу після публікації журналістського розслідування – закономірний та ймовірний емоційний наслідок такого виступу, індикативність з’являється не відразу, а може й не з’явитись узагалі. Тож індикатори суспільного резонансу та ефективності журналістських розслідувань відзначаються певною похідністю від їх критеріїв. Таким чином, кількісний показник в індикативності журналістських розслідувань воєнного часу з’являється не сам по собі, але як наслідок відповідності, задоволення певного критерію суспільного резонансу та ефективності і як матеріальне свідчення цієї відповідності.
Реакція аудиторії на викривальний матеріал – промовистий і первинний критерій суспільного резонансу та ефективності журналістського розслідування і перша ланка його оцінки. Аудиторна реактивність як ключова її ознака базується на властивості громадської думки «здебільшого не передбачати критичних ситуацій – лише реагувати на них» [11]. Беручи до уваги, що медії – соціальний інститут, що, поряд із церквою, традиційно наділений найвищим рівнем суспільної довіри, аудиторія схильна до інтенсивних спалахів емоційних реакцій на вміщені у журналістських розслідуваннях факти. Не останню роль у емоційній реактивності аудиторії відіграє емоційний відтінок журналістської апеляції, притаманний публіцистичому тексту.
На сайті «Bihus» та у відеомережі YouTube опубліковане двадцятишестихвилинне відео журналістського розслідування із назвою «Хто привласнив базу відпочинку митників?», (у дужках – часова позначка у відео): «Війна! Залізо через день на голови падає! Нікому немає діла ні до чого. Бери все, що погано лежить!» (1:21). Емоційний характер виступу журналістки Марії Землянської знаходить вираз в невиправданому застосуванні таких лексичних засобів як сленгові просторіччя й русизми: «Я вже місяць офігіваю від масштабу несправедливості. Нє, ну ми різне бачили…» (00:57); «вже тоді було ясно, що все це діло тупо розтащуть…» (06:40); «довго не судилась, бо порєшали між собою» (12:29). У тексті також використані словосполучення: «шарова дача» (дача, яка дісталася надурняка) (3:04), «дуйте додому» (повертайтесь додому) (4:23) [13].
Авторський розрахунок, вочевидь, спирався на текстуальне посилення за допомогою мовленнєвої експресії.
«Конкретний представник аудиторії засвоює певний об’єм інформації лише у випадку адекватності поданого іміджу журналіста з його уявленням в даний момент про доречність, можливо, навіть єдино можливу форму подачі матеріалу. У протилежному випадку, як показали проведені нами експерименти, ефективність взаємовпливу практично дорівнює нулю» [14]. Звернення до глядацьких або читацьких емоцій, що часто-густо прослідковуємо його у журналістських розслідуваннях – неодмінний атрибут цього аналітичного піджанру. Серед емоцій, які викликають журналістські розслідування воєнного часу – гостре відчуття незгоди й несправедливості, обурення, внутрішній спротив, адже суспільний резонанс не відділити від емоційних реакцій.
Перевага взаємообумовленості емоційної складової й суспільного резонансу як наслідків викривальної інформації, вміщеної у журналістському розслідуванні, в тому, що назагал індивідуальна та колективна негативна емоційна реакція виступає компасом, який коректно спрямовує суспільну свідомість шляхом відкидання ним викритої розслідуванням неприйнятної дійсності. В цьому зв’язку емоційному журналістському текстові належить конструктивний характер – заперечення, протесту проти небажаної соціальної дійсності й кристалізації відповідних настроїв серед широких верств населення.
Однак «заражаючи» собою перцепієнта, емоційна сензитивність розслідування має свої пастки. Досліджуючи телевізійний текст на предмет його впливу на емоційний тонус суспільства, А. Капелюшний дійшов висновку, що мінімізація небажаних, несподіваних, мимовільних, експресивних ефектів у журналістському тексті позитивно вплине на формування сприятливого емоційного тонусу суспільства, що особливо потрібно в час російської агресії [9]. В актуальному часі війни на зумовлену її подіями підвищену соціальну напругу нашаровується емоційність у зв’язку з викриттям зловживань, які у час війни сприймають особливо гостро. Раціональний розум витісняється емоційним вихором, який після згасання залишає по собі емоційний фон у вигляді колективних зневіри й апатії. За цих умов існує підвищений ризик тотального нівелювання прагматичного ефекту журналістських розслідувань, що мав би полягати в підвищенні показників благополуччя. Тому з метою посилення як духовної, так і практичної ефективності журналістського розслідування воєнного часу доцільним є певне виправдане зміщення в бік фактовості, апелювання до ratio, уникнення гіпертрофованого суб’єктивізму й експресії. Насичений достатніми беземоційними аргументами прагматичний розслідувальний текст сам собою набуває сугестивних ознак й наштовхує реципієнта на викликані міжрядковими сенсами роздуми. Найвища авторська майстерність при цьому – поєднання високого рівня зображуваності з формальною логікою, фактами й причинно-наслідковими зв’язками. Сприймаючи текст такого рівня, аудиторія пройметься довірою не лише до викладеного у ньому, але й до творця матеріалу. А сам журналіст заслуговуватиме на довіру не з огляду використання ним у тексті сумнівних лексичних засобів, а завдяки професіоналізму.
Фіксація аудиторією негативної інформації про викритих у журналістському розслідуванні осіб відбувається як у площині свідомого, так і на підсвідомому рівні. Свідомі ефекти від побаченого, почутого чи прочитаного у журналістському розслідуванні полягають у зміні (у негативний бік) перцепієнтом думки про викриту особу, декількох осіб чи систему в цілому; передавання інформації, що викликала емоційну хвилю, іншим особам як усно, так і через поширення в соцмережах. Несвідомі ефекти після отримання інформації журналістського розслідування виявляються у формуванні фонової радикальної недовіри до системи та її представників, у перенесенні ознак і властивостей одного суб’єкта на інших («усі однакові»). Відбувається аудиторна стереотипізація візії осіб, які репрезентують владу, причому з тенденцією до негативних інтерпретацій. У випадку збільшення частоти викриттів і одночасної відсутності відповідної реакції уповноважених органів щодо винних відбувається посилення фонової радикальної недовіри і стереотипізації. Пояснення цього феномену пропонує відомий вчений-соціолог В. Коломієць. Людина, інтерпретуючи інформаційні події, йде за певною ментальною схемою, яка ґрунтується на минулому досвіді. Тобто найчастіше вона виходить за межі фактично поданої інформації і робить умовиводи щодо людей і подій, які добре узгоджуються зі сформованими раніше (як правило, культурно обумовленими) схемами [10]. За цих умов важелем уникнення негативних змін колективної свідомості постає індикативність суспільного резонансу та ефективності розслідувань журналістів.
З метою ілюстрування ефекту журналістського розслідування у сенсі впливу на аудиторію звернімося до теоретичних напрацювань в царині ефективності реклами. Так, критерієм ефективності реклами є зв'язок між пригадуванням певної рекламної кампанії «в сьогоденні» і придбанням даного продукту «в майбутньому» [6]. Більш того, доведено, що у той час коли в свідомості індивіда відсутній спогад про рекламу, інформація про побачений товар закріплюється на рівні підсвідомості й, стикнувшись з товаром в крамниці, споживач усе одно готовий його придбати. Аналогічно відбувається з інформацією щодо фігурантів розслідування. Навіть коли перцепієнт забуває про почуте від журналіста-розслідувача викриття, за певних умов інформація випливає із нетрів його підсвідомого й унеможливлює подальшу позитивну перцепцію цієї особи, в який би спосіб не змінилася її публічна поведінка. Саме тому теорія «забування з часом» аудиторією осіб, які дискредитували себе гострими скандалами, висловлюваннями, конфліктами, зневагою до закону, окремих осіб чи їх груп не працює у випадку відомих широкому загалу суб’єктів владного впливу. Той, хто став одіозним одного разу, в уявленні аудиторії нестиме в собі відповідну конотацію й надалі.
Ефективність й суспільний резонанс журналістських розслідувань в часі війни може полягати не лише в модифікаціях читацької та/або глядацької свідомостей, а й у впливі на підходи в роботі органів влади, їх окремих людських одиниць і навіть змінах у соціальній системі на відповідність класичному словниковому визначенню журналістської ефективності як виконання журналістикою її інформаційних, гносеологічних, ідеологічних, культурних… функцій та стратегічного виміру журналістики [7]. Так, ознаки реалізації поставлених журналістським розслідуванням цілей закономірно пов’язують із настанням негативних наслідків для фігурантів розслідувань. Звернімось до емпіричної журналістської саморефлексії, репрезентованої порталом «Детектор Медіа». В статті «Як вимірювати ефективність журналістських розслідувань?» описані чіткі наслідки останніх: «Наталія Франчук, ведуча програми «За вікнами» на СТБ повідомила, що завдяки роботі журналістів телепроєкту в Запоріжжі з чорного ринку зник трамадол, а МВС примусило місцеву міліцію активізуватися в боротьбі з наркодилерами… Матеріал про купівлю водійських прав призвів до порушення кримінальної справи та звільнення деяких керівників місцевих відділів ДАІ. До того ж, вийшов указ Президента України про закриття стаціонарних контрольно-пропускних пунктів на трасах державного і міського значення в Україні...». «Ефективне розслідування, – зазначають у статті, – розкриває реальні механізми процесів, що розслідуються, причини й наслідки того, що відбувається, називаючи тих, хто винен, дає фактологічний матеріал для можливої подальшої роботи відповідних органів, а також резонує з громадською думкою, створює прецедент типологізації конкретної ситуації». Добре розслідування не лише шокує чи викликає емоцію. Воно провокує наслідки. Це може бути відставка, службове розслідування, кримінальна справа або навіть зміна політики органу влади» [19].
Ефект журналістського розслідування, поряд з суспільним резонансом як колективною емоційною реакцією на викривальний матеріал, має полягати у прагматичних діях. «Адже, – як зазначає В. Іванов, – проблема ефективності – це, перш за все, проблема прагматичної адекватності, тобто розрахунку впливу кожного кроку журналістської діяльності на кінцевий результат – задоволення потреб різних прошарків цільової аудиторії» [7].
З огляду на те, що між постановкою критерію ефективності та перерахованими вище її індикаторами може утворитися часова і організаційна прірва, доречно зацитувати думку з цього приводу провідного англійського соціолога у сфері медій та комунікацій Деніса Мак-Квейла, який вважав, що «значні ефекти, яких досягає журналістика, в кращому випадку є непрямими і поступовими» [8]. Так, у праці «Журналістика і суспільство» вчений поставив під сумнів безпосередню ефективність журналістики, перешкоду якій треба шукати в онтологічності. «Сама журналістика не може змінити світ, невід’ємною частиною якого вона є, може лише забезпечити інформаційні канали і мотивацію для суспільства самому ініціювати зміни. Обмеження виникають з конкретних обставин кожного суспільства і їх диктує різноманітність перспектив і залучених інтересів. Стосунки між журналістикою і суспільством, хоч і можуть здатися відкритими і не скутими ніким, крім тих випадків, коли в цьому є певна необхідність, підпорядковуються багатьом формам і ступеням нормативного впливу, не враховуючи формального регулювання і власної совісті журналіста. Журналістика за своєю природою є нормативною діяльністю як в описаних нами стосунках, так і в тих труднощах, які можуть виникнути в неупередженого і чесного журналіста, який спостерігає за реальністю і намагається її зрозуміти без відсилання до описаних цінностей, навіть якщо він просто намагається зайняти нейтральну позицію» [1].
Як демонструє практика, уже саме по собі, засноване на об’єктивних, здобутих журналістами доказах розслідування містить весь спектр підстав для реагування з боку соціальної системи у вигляді державно-владних рішень. Відомий суспільствознавець і журналіст В. Афанасьєв у монографії «Соціальна інформація та управління суспільством» описує кореляцію «інформація – рішення» таким чином. «Рішення – згусток інформації, який є інформаційним за своєю суттю, причому є синтезом інформації про теперішнє, констатації теперішнього стану системи з інформацією про майбутнє, вираженому у цілі, котра запрограмована, поставлена перед системою. Цей синтез зазвичай знаходить свій вираз у тому, що рішення складається з двох частин – констатуючої і резолютивної. Констатуюча частина містить інформацію про стан проблеми, яку вирішують, про стан справ, а резолютивна – приписну, нормативну інформацію» [2]. Питання у тому, чи готова система, після оприлюднення викривального матеріалу, по-перше, констатувати проблему та її стан, по-друге, здійснити красномовний припис у вигляді відповідного рішення, проіндикувавши в такий спосіб ефективність журналістського розслідування. «Природно, – зауважує В. Афанасьєв, – що чим складніша система, тим важче це зробити» [2]. Накладаючи цей теоретичний патерн реагування компетентних органів на підняту в журналістському розслідуванні проблему на нинішні соціальні та медійні реалії, зацитуємо думку українського журналістикознавця, доктора філологічних наук, професора Інституту журналістики Київського університету М. Василенка, який у науковій статті з проблемною назвою «Журналістське розслідування в умовах воєнного часу. Розвиток чи занепад?» веде мову про «небажання адміністративних організацій чи громадсько-політичних об‘єднань реагувати на журналістські матеріали» [4]. «Законодавчий акт, що регламентував обов’язкову відповідь на скаргу в газеті протягом трьох діб, лист – протягом десяти діб, став надбанням історії. Нині результати журналістського розслідування зовсім не обов‘язково стають приводом для розслідування адміністративного, юридичного. Частіше за все і це є абсолютною новацією нашого часу: матеріали журналістського розслідування є предметом жвавого обговорення, дискусії в соціальних мережах. Позитивним моментом цього явища є те, що результат все таки маємо. Негатив полягає в тому, що дискусія сама по собі не є професійною «аналітикою на аналітику», представляючи нервовий діалог із невмотивованими тезами та антитезами, обсценною лексикою» [4].
Однак коли несприятливі наслідки журналістського розслідування дістають вираз у негативних для фігурантів розслідувань подіях відбувається перехід критерію у показник, тобто індикатор. Якщо критерій оцінки суспільного резонансу та ефективності журналістських розслідувань можна оформити у вигляді запитання: «Чи настали негативні наслідки для фігуранта журналістського розслідування журналіста Х – посадової особи Y?», то індикатором буде твердження: «Внаслідок проведеного журналістом Х розслідування звільнено посадову особу Y».
Досліджена теорія приводить нас до класифікації ефективності журналістських розслідувань на індивідуальну та загальну. Індивідуальна ефективність журналістських розслідувань знаходить вияв у заходах, вжитих щодо конкретної посадової особи як наслідок встановлених у журналістському розслідуванні вчинених нею зловживань. Однак індивідуалізм ефектів журналістських розслідувань полягає не лише у санкційних діях щодо викритого порушника, як до прикладу звільнення чи відкриття кримінальної справи, але й у відновленні права постраждалої особи, наприклад, припинення щодо неї незаконних дій, виплата грошової компенсації тощо. Доречно тут навести види адміністративних актів за критерієм результату: підтверджувальні, обтяжувальні та сприяльні. Підтверджувальними адміністративними актами є засвідчення статусу особи, що дає їй змогу вступати у відносини з отримання соціального захисту, підтвердження права на отримання соціального захисту, зокрема на отримання субсидій; обтяжувальними – обмеження прав, свобод і законних інтересів, покладення обтяжень і обмежень на осіб; сприяльними – підтвердження права, створення позитивних наслідків для особи, зокрема рішення про надання субсидії фізичній особі, фінансової допомоги юридичній особі [1].
Щодо загальної ефективності журналістських розслідувань, то, прориваючись крізь індикативний прагматизм й виходячи за рамки одиничності, ця ефективність вивищується на щабель удосконалення політики органу влади, покращення ситуації з дотриманням прав і свобод людини, довіри до державних інституцій, підвищення якості надання державних послуг тощо.
З огляду на те, що кількості властиво переростати у якість, доходимо логічного висновку: загальна ефективність журналістських розслідувань з’являється за досягнення високого кількісного показника, тобто високої індикативності.
Апріорна причина конкретних індикаторів журналістських розслідувань криється, як зазначалося, в свідомості, моральних та вольових потугах журналістів-розслідувачів, критеріальність же – в свідомості аудиторії, де ці критерії формуються у вигляді запитань, на які журналісти покликані давати відповіді. За намагання ЗМІ задовольнити запити утворюється синергія, кінцевим праксіологічним результатом якої стало приписування ЗМІ властивостей «четвертої гілки влади», хоч і не всі вчені погоджуються із цим науковим статусом ЗМІ [12].
В статті «Журналістське розслідування в умовах воєнного стану: співвідношення колективного та індивідуального» М. Василенко виокремив ще один цікавий ефект журналістського розслідування воєнного часу. Йдеться про рішення колективу журналістів щодо продовження розроблення певної теми. «Такі рішення, – зазначає дослідник, – завжди ухвалюють лише колективно, проте конкретний репортер чи аналітик може не лише подати votum separatum — особливу думку, але й вийти з розслідування або, навпаки, продовжити його в тому ракурсі, який вважає доцільнішим і продуктивнішим [3]. Так, подальші коригування напряму ведення журналістського розслідування, а також ремінісценція розслідувальної журналістської творчості, коли та чи інша розвідка дає поштовх майбутнім пошукам колег через запозичення ідей, фабул, героїв чи просто журналістського натхнення до розслідувальної роботи теж цілком виправдано можна віднести до ефектів журналістського розслідування. Конструктивний зміст цих явищ і перспективізація подальших розслідувань дає для цього вагомий грунт.
У підсумку відзначимо, що в часі війни та її викликів особливої актуальності набуває нарощення потенційної ефективності журналіста-розслідувача як конструктивного шляху його професійного вдосконалення та досягнення загальнонаціонального блага у кількісних (економічних) і якісних (духовних) показниках. Перцептивний аспект журналістських розслідувань воєнного часу пов’язаний як з авторською, так і аудиторною емоційністю, яка не підлягає відокремленню від спричиненого викриттям суспільного резонансу. Враховуючи зумовлений воєнним часом високий емоційний градус сприйняття фактів, вміщених у журналістському розслідуванні, та з метою конструктивізації ефектів досліджуваного журналістського піджанру журналісту-розслідувачу доцільно акцентуватися на прагматичності розслідування та уникати надмірної емоційності.
Критеріальність журналістських розслідувань постає основою та умовою її подальшої індикативності. В той час коли перша відштовхується від процесів індивідуальної та колективної свідомості (авторської, аудиторної, загальносуспільної), друга має праксіологічний зміст. Підставою останньої є конкретні дії уповноважених на те суб’єктів. Основою цим діям слугуює засноване на доказах журналістське розслідування. Готовність системи реагувати на журналістські розслідування залежить від рівня суспільної свідомості, масовості поширення матеріалу та його доказової міці.
1. Адміністративне право та адміністративний процес України в умовах воєнного стану: колективна монографія / за ред. В. Фелик, В. Курило. Київ: «Видавництво Людмила», 2023. 704 с.
2. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом: монография. Москва: Политиздат, 1975. 408 с.
3. Василенко М. К. Журналістське розслідування в умовах воєнного стану: співвідношення колективного та індивідуального. Поліграфія і видавнича справа. 2023. Т. 2. № 86. C. 272-282. URL: https://cct.dp.ua/index.php/journal/article/view/236. (дата звернення: 01.08.2025).
4. Василенко М. К. Журналістське розслідування в умовах воєнного часу. Розвиток чи занепад? Наукові записки Інституту журналістики. 2023. Т. 1. № 82. С. 33-44. DOI: https://doi.org/10.17721/2522-1272.2023.82.2.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов, ред. В. Т. Бусел. Київ.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.
6. Горпинич О.В., Архипова А.О. Соціологія масових комунікацій та медіапланування: навч. посіб. Київ: Державний університет телекомунікацій, 2018. 255 с.
7. Журналістика: словник-довідник /авт.- укл. І. Михайли. Київ: Академвидав, 2013. 320 с.
8. МакКуэйл Д. Журналистика и общество: учеб. для журналистов / пер. с англ. Москва: МедиаМир; Фак. журналистики МГУ им. М. В. Ломоносова, 2013. 368 с.
9. Капелюшний А. Феноменологічний інструментарій ефективності девіатологічного контролювання впливу телевізійного тексту на формування емоційного тонусу суспільства. Вісник Львівського університету. Серія «Журналістика». 2023. Випуск 52-53. С. 262-268
10. Коломиец В.П. Медиасоциология: теория и практика: научная монография. Аналитический центр Vi. Mосква: OOO «НИПКЦ Восход-А», 2014. 328 с. URL: https://www.twirpx.com/file/3626980/.
11. Королько В.Г. Некрасов О.В. Зв’язки з громадськістю. Наукові основи, методика, практика: підр. для студентів вищ. навч. закл. 3-тє вид., доповн. і перероб. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. 831 с.
12. Лось Й.Д. Перспективи світоглядної публіцистики: навчальний посібник. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2014. 294 с.
13. Мама експрокурора купила будинок на відомчій базі митників у Конча-Заспі. До того ГПУ розслідувала його відчуження. Bihus Info. URL: https://bihus.info/mama-eksprokurora-kupyla-budynok-na-vidomchij-bazi-mytnykiv-u-koncha-zaspi-do-togo-gpu-rozsliduvala-jogo-vidzhuchennya/ . (дата звернення: 01.08.2025)
14. Олешко В.Ф. Социожурналистика: Прагматическое моделирование технологий массово-коммуцикационной деятельности. Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 1996. 262 с.
15. Полянський І. Журналістські розслідування в Україні й Польщі: ефективність та дієвість виступів. Сучасна медіа культура: контент, концепції, перспективи (українсько-польський досвід): колект. Монографія/ за наук. ред. Й. Лося. Львів-Жешув, 2012. С. 225-231.
16. Сидоров В.А. Журналистский текст и социальная действительность: познание, отражение, преобразование. Социология журналистики: учеб. пособие для вузов/ под. ред. С.Г. Корконосенко. Москва: Аспект Пресс, 2004 . 316 с. URL: https://science.lecture.center/jurnalistika_856_858/jurnalistskiy-tekst-sotsialnaya deystvitelnost.html. (дата звернення: 01.08.2025).
17. Соціологія масової комунікації: навч. посіб./ укл. В. Іванов. Київ: ВПЦ «Київський ун-т», 2000. 210 с. URL: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=book.index&book=109. (дата звернення: 01.08.2025).
18. Требін М.П. Соціологія війни в Україні: на шляху становлення. Вісник Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. 2023. № 1 (56). DOI: https://doi.org/10.21564/2663–5704.56.274384 (дата звернення: 01.08.2025).
19. Як вимірювати ефективність журналістських розслідувань? Detector Media. URL: https://detector.media/withoutsection/article/42147/2008-11-21-yak-vymiryuvaty-efektyvnist-zhurnalistskykh-rozsliduvan/. (дата звернення: 01.08.2025).
20. Як регіональним медіа шукати теми для розслідувань і не загубитися: досвід із Investigative Bootcamp. Асоціація Незалежні Регіональні Видавці України. URL: https://airpu.org/news/yak-regionalnym-media-shukaty-temy-dlya-rozsliduvan-i-ne-zagubytysya-dosvid-iz-investigative-bootcamp/ (дата звернення: 01.08.2025).
13.08.2025 р.
Наталія Михайлів
Підписатися на:
Коментарі (Atom)